Читати книгу - "#Галябезголови"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хто «я»?! — Женя бачила, як пані Жадкіна катастрофічно зблідла. — Де Фелікс?!
— Юліє Володимирівно, я — Костиря. Водій Фелікса Аскольдовича.
— Де мій чоловік?! — закричала пані Жадкіна.
— Йому стало зле прямо на нараді у генерала. Його «швидка» забрала.
— Куди?! Костиря, мать твою! У яку лікарню?
— Не знаю. «Швидка» була від «Бориса», а куди вони його повезли…
— Ідіот кінчений! Що ти взагалі знаєш?! — крикнула пані Жадкіна, відключила мобільний. Вхопила сумку, вкинула до неї телефон, уже бігла до дверей.
— Женю! — на ходу. — Керуй! Ти — за хазяйку! І тільки спробуй накосячити!
Вилетіла з кабінету кулею.
Женя Лисиця усміхнулася здивовано. Підійшла до хазяйчиного столу, усілася у хазяйчине крісло. Поклала довгі ноги на стільницю. «Який прекрасний обнадійливий весняний день!» — подумала і тихо розсміялася.
Юлія Володимирівна Жадкіна знала про себе багато чого: що красива, сексуальна і чарівна. Що має харизму, характер і витримку, що ще не втратила фізичної сили, може навіть підтягнутися разів десять. Але на перше місце жінка завжди ставила не свою красу і не характер, а власні мізки, і дуже сподівалася, що вороги, які одного дня захочуть її знищити, прорахуються, бо вважатимуть її звичайною коштовною «лялькою». Яка фатальна помилка! Вона встигне не тільки проаналізувати виклики, завдати удару першою, а й вибудувати стратегію оборони, а потім і наступу.
Приблизно так у теорії виглядала зустріч Юлії з ворогами, та два минулі дні кардинально попсували ту картину: спочатку нагле пограбування, підозріла поведінка Галі Чорнобай, потім вимоги народного депутата Гашинського віддати аж три аптеки! А за які гріхи, мать його?! Юлія Володимирівна дуже сподівалася: сьогоднішній день поверне їй упевненість у завтрашньому. Принаймні Фелікс пообіцяв: зранку зустрінеться з Гашинським, який має повернутися із Сейшельських островів, знайде аргументи, які вгамують апетити народного обранця, і той погодиться на компенсацію у вигляді однієї аптеки, наприклад.
Пані Жадкіна побажала чоловікові успіху і для того попросила Фелікса бути спокійним чи хоча б виглядати таким.
— Це додасть тобі упевненості під час розмови з Гашинським, — мовила.
А сама — нервувала. Нервувала, сподівалася і навіть молилася подумки, так сильно хотіла мінімізувати наслідки зникнення кейса, бо ніяк не могла прийняти твердження Гашинського про її нібито причетність до надзвичайної події.
— Ти погодишся з нашою пропозицією, козел! — зверталася до уявного нардепа, плюгавенького, лисуватого, ще й підсліпуватого: кажуть, він завжди ходить зі зброєю, так боїться за своє життя. А воно ж бо і недарма! Бо якщо Гашинський усі ділові питання вирішує так, як з Феліксом і Юлією Жадкіними, то ворогів у нього вистачає.
— Проте й сам, сволота, вкрай небезпечний, — визнала, бо інакші не видряпуються на ту площину, де кейсами готівки збирають відкати за право торгувати контрафактними ліками!
— Все буде добре! — підбадьорила себе. Вірила: Фелікс знайде слабке місце Гашинського і крапне туди дозу сироватки адекватності, щоби нагадати депутатові, хто у цьому житті горщики ліпить!
Чекала від чоловіка підтвердження своєму оптимізму, і раптом замість добрих новин: Фелікса забрала «швидка».
— Хіба час хворіти, товстий ти бовдуре?!
Від «Белли» швидко йшла до парковки, на якій стояв її «мерседес», на ходу читала у вайбері адресу приватної клініки, куди відвезли чоловіка. Інформацію оперативно надала знайома лікарка з «Бориса», бо, дякувати Богові, медична освіта дала Юлії Жадкіній не тільки професію, а й широке коло знайомих медиків.
Вже відчинила дверцята «мерседеса», та мимоволі на мить завмерла, бо звернула увагу на незвичну метушню біля одного із житлових будинків навпроти «Белли». «Що в біса відбувається? — подумала. — Купа людей, машин!» І непростих машин, бо, крім поліцейських «пріусів» і «швидкої», просто у скверику, який оточував будинок, стояли два новіших за Юлин «мерседеси», «рендж-ровер» і рідкісний для Києва «бугатті».
— Хтось же зі знайомих нещодавно «бугатті» купив, — пробурмотіла. — А хто? Не пам’ятаю.
Сіла за кермо, вже їхала в бік приватної клініки, що розташовувалася аж за містом, і все ніяк не могла пригадати, кому би міг належати «бугатті».
— І по цимбалах! Скоріше б Фелікса побачити.
Приватна клініка, біля якої за годину зупинився Юлин «мерседес», нагадувала об’єкт надзвичайної важливості і секретності: суцільний паркан заввишки метрів з п’ять оточував чималий шматок лісу, посеред якого виднілися корпуси клініки, а на прохідній біля воріт чатували геть неоднозначні охоронці, бо через чорний камуфляж, кремезність, зброю і холодні байдужі очі скидалися на воїнів Мордора.
— Я до Фелікса Аскольдовича Жадкіна! Його до вас сьогодні доправила «швидка»…
— Ким доводитеся Феліксу Аскольдовичу? — холодно спитав один із мордорівців.
— Дружина.
Мордорівці хвилин п’ять шукали щось у своїх мобільних, потім звіряли те, що знайшли, із паперовим списком і врешті повідомили:
— П’ятий корпус!
Пані Жадкіна ледь стримала роздратування: що ці покидьки собі дозволяють?! Вона зараз провідає Фелікса, а потім неодмінно поговорить з головним лікарем чи хто тут головний! Хай цих двох звільнять!
Залишила автівку на парковці перед клінікою, увійшла на територію, посунула шукати п’ятий корпус. «Господи, допоможи! — панікувала. — Зроби так, щоби зараз Фелікс не залишив мене один на один з цією жадібною свинею Гашинським, бо інакше він точно забере мої аптеки! Ні! Якщо Фелікс сконає, Гашинський забере все! Я лишуся голою і босою!» З такими думками увійшла до акуратного двоповерхового корпусу, де на вході симпатична медсестра привітно повідомила: палата пана Жадкіна на першому поверсі в кінці коридору. Пані Жадкіна начепила на біле личко живильну маску милосердя, розчахнула двері палати, біля якої стояли ще двоє воїнів Мордора, і вже проговорила подумки правильні слова, які могли би допомогти чоловікові скоріше одужати, коли побачила Фелікса біля розчиненого вікна. Сидів у ампірному кріслі, в одній руці тримав — мать його! — справжню кубинську сигару, у другій — бокал з коричневатою рідиною, але явно не з чаєм! І сама палата більше нагадувала не лікарняний заклад, а декорацію до фільму про короля-сонце!
— Ти… віскі дудлиш?! — вигукнула так дзвінко, що аж охоронці біля дверей зацікавилися, озирнулися.
— А ти… довго, мила моя! — насупився полковник. — Поки тебе діждешся, і сконати можна!
Кивнув у бік дверей: мовляв, зачини! Зачинила перед носом цікавих охоронців. Дивилася на чоловіка спантеличено: що відбувається?! Полковник заковтнув віскі, поставив порожній бокал поряд із напівпорожньою пляшкою на підвіконня, кинув у попільничку недопалок сигари, скривився.
— Гашинський із Сейшельських островів повернувся, — врешті
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.