Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Еліза йшла поруч, сховавши свого носа в червоний шарф. Сніг падав великими пластівцями, накриваючи місто білою ковдрою. Дерева вкривалися інеєм, а тротуари перетворювалися на казкові стежки. Це був вже 30-й тиждень її вагітності. Вона вже вважала себе товстою і не розуміла, як вона може мене приваблювати. Проте її груди стали більшими. Стегна теж збільшились, від чого ноги стали тільки гарнішими. Я милувався нею, коли вона йшла поруч, а вона казала, що в мені просто грає тестостерон через надмірний стрес. Вона просто не розуміла, наскільки насправді гарною була тоді. Зима тільки підкреслювала її красу: її рум'яне від морозу обличчя виглядало більш свіжим, а яскравий шарф додавав їй особливого шарму.
Хоча, не сперечаюсь, нервував останнім часом дійсно багато. Навіть зараз, коли ми йшли по місту, яке належало тільки нам, я постійно озирався і шукав очима або Латерію, або Седрика. Їх не було видно вже кілька днів, і це лякало мене ще більше. Йшов, немов на голках. Можливо, через стрес моє тіло і вирішило згадати про своє походження в той самий момент, коли я найменше очікував цього? Важко сказати, але з того дня я більше не показував Елізі свій справжній зовнішній вигляд, як би вона мене не просила.
——— Міхаелю, а коли в тебе востаннє був секс?
Від такого неочікуваного запитання я зупинився і глянув здивовано на Елізу. Її очі блищали від цікавості і трішки від холоду, відображаючи світло ліхтарів. Це питання застало мене зненацька, і я не знав, як відразу відповісти. Відчуття дискомфорту пробігло через усе тіло.
——— Та ти наче повинна знати, — пробурмотів я, намагаючись приховати свою розгубленість.
Моя невпевненість змішалася з легким роздратуванням, адже це питання було зовсім не на часі.
——— Та я просто подумала: може, ти тоді просто перезбудився дуже сильно через те, що до цього довго терпів? Може, якщо ми будемо частіше вивільняти твою чоловічу енергію…
Вона знову розпочала цю розмову… Я вже чув усе це, і кожен раз відчував, як всередині мене наростає втома. Втома від обговорення, від спроб пояснити те, що було важко пояснити. Відчуття безпорадності перепліталося з роздратуванням, і я відчував, як цей мікс емоцій намагається прорватися назовні.
Я не міг цього допустити. Більше за все я боявся зірватись на неї. Для мене це було чимось неприпустимим. Хоч вона і сказала тоді, що все гаразд, я так не вважав. Це «не гаразд» — коли хтось направляє ікла на свою кохану людину. Не заради цього я забрав її тоді в пекло і не заради цього вона носить мою дитину. Ким я буду, якщо зірвусь на неї? Я ж припиню поважати самого себе після цього! Я не маю права завдавати їй болю. Не маю права навіть кричати на неї. Я зненавиджу самого себе, якщо вона хоч раз заплаче через мене.
——— Може, вже досить? — зумів тоді тільки видавити я з себе.
Та вона тільки здивовано глянула на мене. Її очі стали більшими, мовби намагаючись зрозуміти, що зі мною не так. Від цього погляду я відчув себе винним, але водночас не міг стримати свою емоційну втому.
Потім Еліза подивилася кудись вниз, де сніг переливався під світлом ліхтарів, створюючи маленькі блискітки на тротуарі. Її погляд був задумливим, і вона зітхнула, почала дивитися по боках, ніби шукала вихід з цієї ситуації.
——— Хочу до вбиральні, — сказала раптом вона.
Я показав на найближчу будівлю, де з даху звисали бурульки, немов кришталеві прикраси:
——— Можемо зайти.
Власне, так ми і зробили. Та будівля була черговою забігаловкою, яку я зробив, щоб Елізі не було сумно. Усередині було тепло і затишно. Стіни були прикрашені новорічними гірляндами, які м'яко світилися в напівтемряві. Кафе було невелике, але дуже домашнє, з дерев'яними столами і м'якими кріслами. І поки вона була у вбиральні, я розбирався з кавовою машинкою, аналог якої бачив колись у людей. Кавовий аромат швидко наповнив приміщення і я відчув, як напруга почала трохи відпускати.
За кілька хвилин кава вже була готова. Тож я сів за стіл і просто чекав, дивлячись у вікно. Знову йшов сніг. Була середина січня, отже, до весни вже залишилось недовго.
Сніжинки повільно кружляли в повітрі, опускаючись на землю, і створювали картину, схожу на справжню зимову казку. Я ловив себе на думці, що цей момент був дійсно чарівним. Вуличні ліхтарі відкидали м'які тіні на сніг, і все виглядало спокійним і мирним. Останнім часом ми були разом не так часто, якби мені того хотілося. Вона теж сумувала, і я бачив це в її очах. Її смуток був моїм смутком. Тож цей вечір був дійсно чудовим. Ми могли відновити зв'язок, який іноді здавався втраченим. Цікаво, чи можна це вважати побаченням?
——— Я знаю, в чому твоя проблема! — радісно вигукнула Еліза, щойно опинившись біля мене.
Її очі блищали від збудження, і вона виглядала сповненою енергії та рішучості. Від її раптової заяви я підняв голову, зацікавлений її словами. Що ж вона мала на увазі цього разу? Цей вечір, здавалося, ставав ще цікавішим.
Я показав їй рукою, щоб вона сідала, і поставив чашку з кавою поруч. Звісно, я міг би начаклувати каву зараз, коли вона прийшла, щоб напій був тепліше. Та мені кортіло хоча б час від часу робити хоч щось своїми руками.
——— Демони та Боги завжди були різними істотами, — почала вона, коли сіла за стіл. — По суті, вони завжди були ворогуючими сторонами. Але ти якимось чином обʼєднав ці сторони в своєму тілі і через це твоє тіло протестує таким чином.
——— Що ж, — зітхнув я, — звучить трохи дивно, але наче логічно.
Еліза відразу вскочила, перевернувши чашку та розливши каву на стіл. Рідина швидко розтікалася по поверхні, залишаючи темні плями на дерев'яній стільниці.
——— Давай перевіримо, чи всі свої сили ти добре контролюєш! — вигукнула Еліза, не звертаючи уваги на безлад.
——— Яким чином? — з цікавістю подивився я на неї, трохи збентежений її ентузіазмом.
Вона миттю потягла мене на вулицю, де холодний вітер одразу ж огорнув нас. Морозне повітря було настільки різким, що здавалось, ніби проникало під шкіру. На дахах будинків лежали снігові шапки. Дерева стояли покриті інеєм. Сніг повільно падав великими пухнастими пластівцями, вкриваючи землю м'яким білим покривалом.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донька від Люцифера, Ірина Скрипник», після закриття браузера.