BooksUkraine.com » Містика/Жахи » Донька від Люцифера, Ірина Скрипник 📚 - Українською

Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

41
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Донька від Люцифера" автора Ірина Скрипник. Жанр книги: Містика/Жахи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 69
Перейти на сторінку:

Еліза, не гаючи часу, сказала зробити для початку щось, що робить Бог життя. Я зосередився і створив маленьке біле ведмежа, яке весело гралося в снігу. Його шерсть зливалася з білим оточенням. Воно перекочувалося по снігу, залишаючи за собою маленькі сліди, які швидко заповнювалися новими сніжинками. Потім ведмежа побігло кудись, наче щось побачило там, і його граційні рухи викликали посмішку на моєму обличчі.

——— Тепер зроби щось, що може робити тільки Бог долі, — сказала Еліза, не приховуючи свого захоплення. 

Її очі блищали від цікавості, і мені на якийсь час здалося, що я також заразився її ентузіазмом. Її посмішка додавала мені сил.

——— Наприклад, — вирішив уточнити я, — передбачити майбутнє?

Вона кивнула, і я вирушив у кафе, щоб взяти свою чашку кави. Всередині було тепло і затишно. Аромат свіжої кави все ще заповнював приміщення, створюючи контраст з морозним повітрям зовні. Але я повернувся назад на вулицю до Елізи. Вулиця була тиха, і тільки наші кроки порушували цю зимову тишу.

Зі словами «покажи, що на неї чекає» я вилив каву на сніг. Від гарячого напою сніг почав танути, утворюючи пар, який піднімався вгору, розчиняючись у холодному повітрі. Проте замість звичайних плям ми побачили на асфальті малюнок із залишків кави. Там одна велика фігура наче вела кудись за руку другу, що була менше за розміром. Малюнок був деталізований і чіткий, і здавалося, що він не випадковий.

——— Як це мило, — зітхнула Еліза, — ми з Мелісою кудись йдемо разом. 

——— Так, ви з Мелісою кудись йдете разом. Удвох, — підтвердив я, спостерігаючи за реакцією Елізи.

——— І справді, — замислилася раптом вона, — тільки удвох. 

Її погляд став задумливим, і вона глибоко вдихнула морозне повітря, ніби намагаючись зрозуміти більше з цього малюнка. Сніжинки продовжували падати, накриваючи все навколо білим покривалом, і кожен наш подих перетворювався в маленькі хмарки пари.

Та за кілька секунд вона вже глянула на мене і запитала:

——— А чому ми тільки удвох? Чому кава тебе не показала? 

Її питання було несподіваним і змусило мене задуматися. Я намагався знайти відповідь, дивлячись на малюнок на снігу, який почав знову покриватися новими сніжинками. Проте не придумав нічого, щоб змогло хоч якось задовольнити Елізу. Замість цього лише потиснув плечима. Не казати ж мені їй, що мене в будь-який момент може стратити Латерія. Та і як таке можна сказати взагалі? Вибач, Елізо, що кажу, але я тут маю померти найближчим часом?

——— Мабуть, я була права і в тобі дійсно ворогують різні сили, — продовжувала тим часом свою теорію Еліза. — Тому ти і не зміг зробити повністю малюнок. 

Її голос звучав все більше впевнено, ніби вона наближалася до розгадки якоїсь великої таємниці. Довго щось говорила, жваво жестикулюючи руками, а я дивився на малюнок і знав, що помилки тут ніякої не було. Склянка з водою мені вже показала день моєї страти. Можливо, якщо я зумію зрозуміти, як Латерія це може зробити, я зміню своє майбутнє. Та я поки не розумів. Тільки стояв і дивився вниз, відчуваючи холод снігу під ногами, що проникав навіть через теплі чоботи.

——— Тепер зроби щось демонічне! — почала трясти мене за плечі Еліза.

——— Демонічне? — здивувався я, піднімаючи на неї погляд.

——— Так, те, що можуть робити тільки мешканці пекла! 

Я знову замислився. Що ж я такого робив, поки жив в пеклі? Та наче нічого такого особливого… Ну, хіба що… Я подовжив ніготь в кілька разів і провів по лінії вени на іншій руці. З порізу почали зʼявлятись краплі крові. Проте вони не падали на сніг, а стали збиратися до купи у форму дерева. Гілки цього дерева розгалужувалися все більше і більше. Вже в маленьке листя на них зʼявилось. Потім закружляли такі ж маленькі пташки.

Цей фокус я колись показав Леону. Він був вражений настільки, що погодився укласти зі мною угоду. На Елізу цей фокус теж справив неабияке враження. Її очі розширилися від захоплення, і вона радісно заплескала в долоні. 

«Як же легко її здивувати!» - подумав я, спостерігаючи за нею. Та за мить її посмішка зникла.

——— Тепер зроби те, що під силу тільки вампірам! — сказала вона, сповнена нової рішучості.

Я знову замислився. Що можуть робити тільки вампіри? На думку прийшов тільки поклик інших вампірів. Заради цього я навіть зробив видимими свої почорнілі крила. Піднявся вище і почав гукати вампірів, створивши перед цим велику темну хмару над містом. Хмара закривала небо, і світло ліхтарів стало тьмяним. Але ніхто з них не відгукнувся. Місто залишалося тихим, і тільки відлуння мого голосу поверталося до мене, розчиняючись у морозному повітрі.

——— Отже, — замислилася знову Еліза, — проблема в твоєму походженні і в тому, що в тебе є сила Бога долі. Богинею долі раніше була Астра, яка дуже сильно ненавиділа вампірів… Може, через це саме ці сили ворогують всередині тебе?

Її теорії ставали все більш заплутаними, але вона не здавалася, шукаючи відповіді. Я мовчки спустився вниз і почав стежити за дуже емоційною жестикуляцією Елізи. Вона цього ніколи не помічала, але під час роздумів вона завжди починає махати руками. Я гадаю, що це мило. 

——— Але чому ж тоді проблем не було раніше? — продовжувала вона свої роздуми. — Може, тому, що ти раніше не мав доступу до пекла? А що це змінило, крім того, що в тебе зʼявився хвіст? До речі, чому ти не показав хвоста? Він доволі приємний на дотик! Дотик! Може, справа в тому, з чого він зроблений? А з чого він зроблений?

Її питання лилися потоком, і я ледве встигав обробляти їх у своїй голові. Еліза зупинялася лише на мить, щоб перевести подих, і знову продовжувала говорити, заповнюючи простір навколо нас своїм голосом. Її очі блищали від цікавості, а руки нестримно рухалися, підкреслюючи кожне слово. Я відчував, як кожне її питання пробиває мене, змушуючи задумуватися над речами, про які я раніше навіть не думав.

Підняв очі і подивився вгору — хмара зникла.

1 ... 35 36 37 ... 69
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донька від Люцифера, Ірина Скрипник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"