Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потім завів Елізу всередину і пішов робити нам нову каву, уважно слухаючи її слова. Намагався не пропустити жодного важливого моменту. Увесь цей час вона продовжувала говорити. Що ж, якщо вона зуміє якось пояснити, як мене можна перемогти на прикладі моїх хвоста і крил, я буду тільки вдячний.
Та раптом вона замовкла і потяглася до моїх губ щойно я сів поруч. Я потягнувся їй на зустріч, лагідно провівши руками по її колінах. За мить її язик був у моєму роті. Та замість справжнього пристрасного поцілунку вона щосили провела своїм язиком по моїм іклам, і я відчув металевий присмак у своєму роті. Потім в голові, наче пролунав постріл. Я почав шукати губами її шию, але вона раптово відсіла від мене, і її очі заблищали від нової здогадки.
——— Ось, в чому справа! Все через твої ікла! — сказала вона з тріумфом у голосі.
Я розгублено доторкнувся руками до рота і глянув на неї, намагаючись зрозуміти, що вона мала на увазі.
Вона продовжила:
——— Коли тебе перетворили у Бога, твої ікла перетворились на звичайні зуби. Тому ти довго жив, не відчуваючи ніякого дискомфорту. Але потім ти відновив свій звʼязок з пеклом — і пекло повернуло тобі твої ікла разом з рогами. Варто хоча б одній краплі потрапити на них — і ти втрачаєш контроль. В тобі прокидається твоя пекельна сутність, яка потребує крові.
——— Але я ніколи не потребував крові! — заперечив я.
——— Ти впевнений? — засміялась Еліза.
Потім сіла до мене ближче і лагідно провела рукою по моїй шиї. Її дотик був теплим і заспокійливим, але в той же час змушував мене нервувати.
——— Пригадай, як ми познайомились… Ти справді впевнений, що тобі ніколи не подобався вигляд крові? Її запах? Відчуття того, як вона тече?
Я замислився. Якщо вона права, то саме ікла роблять мене вразливим. Я маю уникати всього, що має вигляд крові та запах. А головне — того, що має присмак крові. Від цієї думки мене пройняв холодний піт.
Як я можу контролювати себе, якщо навіть найменша крапля крові може пробудити в мені пекельну сутність? На полі бою важко буде повністю уникнути крові. Тільки якщо моїм супротивником буде Латерія. З нею ми можемо безкінечно махати кулаками і жодного разу не поранити один одного. Але якщо буде хтось іще… І якщо в нього буде меч, який він направить на Елізу або на Мелісу…
Тільки уявивши подібне, я стиснув чашку так, що вона розлетілася на шматки. Кава розлилася по столу, утворюючи темну калюжу, яка повільно розтікалася, залишаючи темні плями. Я байдуже глянув вниз, відчуваючи, як мій гнів і страх переплітаються. Але Еліза встала і почала шукати ганчірку. Потім вона несподівано зупинилася, і стояла якийсь час на одному місці, дивлячись в нікуди, ніби замислившись над чимось важливим.
——— Все гаразд? — встав я зі столу.
——— Так, Меліса просто штовхається дуже сильно. Схоже, ти її налякав, — відповіла вона, поклавши руку на свій живіт.
Але згодом її обличчя розслабилося, і вона посміхнулася мені теплою, заспокійливою усмішкою. Після того, як ми розібралися в усьому і з'ясували, що винні ікла, вона знову згадала про мій хвіст. Вірніше, про те, як я реагував, коли вона гладила його. Її очі блищали від цікавості і бажання повторити цей досвід. Бачив по очам, як сильно їй кортіло. Однак мені якось доводилось цього уникати. Щоправда, не дуже довго.
Одного разу, коли я був повністю заглиблений у свої думки і намагався створити нову форму життя, вона знову прийшла і стала навшпиньки під стінкою. Я якраз грався з променем світла, тримаючи його між долонями. Мені хотілось зробити щось живе, що мало б характеристики світла. Щось, чого ще ніколи не існувало раніше. Тож промені плавно перетікали з однієї форми в іншу, утворюючи різноманітні фігури, що випромінювали тепло і світло.
Сяйво від променя і фігур, які я ліпив з нього, наповнювало кімнату теплим, золотавим світлом, створюючи відчуття магії. Це виглядало чаруюче, але цього все ще було недостатньо. Я ніяк не міг зробити стійку форму. Світло підкорялося мені, але не повністю. Воно здавалося живим, непокірним.
Еліза також стежила за моїми рухами. Хоча я бачив, що їй насправді було байдуже. Мені стало цікаво, про що вона думала в ті хвилини. Її очі були замисленими, і вона виглядала трохи відстороненою. Тож я підняв на неї погляд і опустив руки. Все зникло і кімната знову наповнилася звичайним світлом від ламп, яке виглядало тьмяним у порівнянні з магічним сяйвом.
——— Щось з Мелісою? — запитав я, намагаючись налаштуватись на Елізу.
——— Ні, — відмахнулася вона, — з Мелісою якраз все чудово: то їмо, то спимо, то до вбиральні бігаємо. Коротше, розважаємось, як і належить дівчаткам.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донька від Люцифера, Ірина Скрипник», після закриття браузера.