Читати книгу - "Позашлюбна дитина генерального, Ірина Романовська"

Яна.

— Доброго вечора, — не ризикую назвати Тітова на повне ім’я та ще й по батькові.

Його прямий погляд змушує мене шарітися. Роблю крок назустріч і ліва нога знову оголюється аж до середини стегна. Клятий розріз! Намагаюся прикрити це безсоромне неподобство рукою.

Треба було не вагатись та замість короткого пальта вдягати свій буденний довгий пуховик. Він хоча б сховав мене від хтивого блиску, що рясно спалахує в очах Тітова при кожному моєму кроці.

Олег, підозрюю, вже встиг уявити мене без усіх цих шарів тканини.

Як і вісім років тому, я з’являюся перед ним у неймовірно гарній, незвичній для себе сукні. Але нервую трохи більше ніж тоді. Та й вбрання цього разу не подруга мені обирала, а сам Олег.

Я їду на ділову вечерю у темно-синій сукні зі спідницею, що аж волочилася по землі. Мої руки, плечі, шия та груди — повністю закриті.

Спочатку я навіть похвалила боса за обраний фасон, але, коли вдягла сукню безпосередньо на себе, то забрала усю вдячність назад.

Цей виріз… Він…

Ну ду-у-уже діловий, Олегу Юрійовичу!

Я навіть хотіла його булавкою защепити, аби трохи зменшити, але чомусь не знайшла жодної у себе в шухлядах.

Простими нитками шити дорогу дизайнерську сукню я не наважилась, бо швачка з мене ніяка. Сподіваюсь, що коли я рухаюсь, то мої принади нікому не видно. Бо якщо навпаки, то це справжній сором.

Але розріз виявився не останнім сюрпризом презентованого мені плаття. Зі спини сукня теж виявилася з пікантною родзинкою, яка позбавила мене слів на цілих пів години.

Від шиї та до попереку моє тіло повністю відкрите. Ні тобі прозорої сітки, ні бодай шлейки поперек хребта. Добре, що хоч серед моєї білизни є один «невагомий» бюстгалтер-метелик, який я колись купила у гонитві за модою. От нарешті настав час мені його випробувати.

З зачіскою я сильно не старалася, тому закрутила волосся на потилиці в пучок та лишила підкручені пасма по обидва боки від обличчя. На повіках намалювала ледве помітні стрілки коричневого кольору і нанесла рожевий блиск на губи. Рум'яна вирішила не додавати. Гадаю, природного  рум'янцю, що вже проступив на щоках, буде більш ніж достатньо.

Окрім сукні у подарунковій коробці були ще маленька сумочка, туфлі мого розміру, браслет з перлів та навіть труси. Хоча трусами назвати ті дві напівпрозорі мереживні смужки то тяжко.

Невже Олег справді гадав, що я їх вдягну? Пф! Нехай закочує губу та підтирає слину.

Замість тих ниточок, якими хіба що помідори підв’язувати годиться, я вдягнула чорні бразиліана.

Олег казав наче, що це все нібито є витратами клубу. Сподіваюсь, він пожартував.

Хоча… Я б охоче  подивилася, як новоспечений генеральний директор звітує перед бухгалтерією за витрачені кошти клубу та віддавав чеки за сукню, труси та жіноче взуття.

Тітов торкається моєї руки, підносить її до вуст та ніжно цілує тильну сторону долоні. Такий простий жест, але мені чомусь він здається надміру інтимним. Не кожній жінці чоловіки готові саме так цілувати руки.

— Вітаю, Яно! Маєш приголомшливий вигляд, — млосним голосом вітається зі мною бос.

О, Господи! Чому мені одразу так жарко стало?

Може втекти від Тітова доки не пізно? Щось мені підказує, що сьогоднішня вечеря закінчиться аж ніяк не по-діловому.