Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Операційна палата наповнилася напругою. Лікарі метушилися, намагаючись врятувати Евсун. Її тіло лежало нерухомо, монітори почали видавати тривожний сигнал, і раптом один із лікарів крикнув:

— Вона не дихає!

За дверима операційної Явуз відчув, як його серце стиснулося від жаху. Він не витримав і, не звертаючи уваги на медперсонал, увірвався всередину. Картина, що відкрилася йому, здавалася сценою з найстрашнішого кошмару: лікарі проводили штучне дихання, а монітор показував пряму лінію.

— Евсун! — зірвався він на крик, підбігши до неї.

— Вийдіть негайно! — наказав хтось із лікарів.

Явуз не хотів йти, але його силоміць вивели за двері. Він уперше в житті відчув себе настільки безпорадним.

Хвилина, друга, третя… Здавалося, що час застиг. І раптом лінія на моніторі здригнулася. Спершу один удар, потім другий. Пульс повернувся!

— Вона жива! — вигукнув лікар, а за дверима коридору пролунали зітхання полегшення.

Евсун приєднали до апарату штучного дихання. Її стан залишався критичним, і лікар повідомив, що їй терміново потрібна кров четвертої групи. Це була рідкісна група, і донорів майже не було.

Дживан одразу наказав знайти когось, хто міг би врятувати Евсун. І тут з’ясувалося, що її сестра Тулін має ту саму групу. Дживан не гаяв часу й подзвонив їй.

— Тулін, терміново приїжджай. Евсун у критичному стані, їй потрібна кров.

Тулін, не вагаючись, вирушила до лікарні разом із Еміром. Але, почувши, що Евсун у комі, Емір не захотів заходити всередину. Він не був готовий побачити її в такому стані.

— Я почекаю вдома, — сухо сказав він і залишив Тулін одну.

Коли Тулін увійшла до лікарні, її одразу провели до донорської кімнати. Лікар взяв у неї кров, а Лейла, яка теж була тут, уважно спостерігала за всім.

— Тулін, — запитала вона, коли процедура була завершена, — а де Емір? Він приїхав?

Тулін кивнула.

— Так, але він не хотів створювати натовпу.

Лейла задумливо глянула на сестру Евсун, а потім тихо вийшла з кімнати.

Минуло ще кілька годин. Завдяки переливанню крові стан Евсун почав стабілізуватися. Вона більше не перебувала в критичному стані, і лікарі дозволили рідним зайти до неї.

Першою до палати увійшла Лейла.

— Як ти? — тихо запитала вона, підходячи ближче до ліжка.

Евсун відкрила очі, її голос був слабким, але теплим:

— Краще. А ти?

— Я в порядку, — Лейла сіла біля неї, — знаєш, Тулін приїхала.

Евсун здивувалася.

— Тулін?

— Так, вона стала донором для тебе.

— А… — вона зупинилася, на секунду затримавши подих, — а Емір?

Лейла опустила очі.

— Він теж тут. Але не захотів заходити до лікарні.

Евсун затамувала подих. Її серце шалено закалатало. Він був тут. Це означало, що він все ще хвилюється за неї.

Настала ніч. Палата потопала в тьмяному світлі ламп. Евсун не могла заснути. В її голові крутилися слова Лейли.

“Він теж тут”.

Цієї миті в ній прокинулося бажання. Вона більше не могла чекати. Вона повинна побачити його.

Нечутно злізши з ліжка, вона витягла з шафи одяг. Хоча ноги ще були слабкими, вона змогла встати.

— Я повинна його побачити, — прошепотіла вона, накидаючи пальто.

Вийшовши з палати, Евсун оглянула коридор. Лікарі були зайняті своїми справами, а охорона не звернула на неї уваги.

Незабаром вона опинилася за межами лікарні. Нічний вітер доторкнувся до її обличчя, приносячи з собою відчуття свободи.

Вона знала, куди йти.

І вже через годину Евсун стояла біля дверей будинку, де знаходився Емір. Вона тихо натиснула ручку й увійшла всередину…