Читати книгу - "Позначена блискавицею"

— Та не журися, Віто! Ми повинні встигнути, бо випереджаємо Турса, навіть якщо він здогадався й відразу вирушив по наших слідах.

— А Турсові нащо атерон? Теж мандрувати захотілося?

— Та ні, не думаю. Швидше для нього й таких, як він, цей прилад став символом влади й могутності. Тому й спробують захопити його. Сутара, власне, вже нема, ти сама бачила, на що він перетворився, але бог влади й покари зостався. Ті, хто підтримував його, хто стояв за ним, кого він підніс та обдарував, — вони не віддадуть свого так просто. Тепер може початися вже не таємна, прихована, як досі, а відкрита війна. Знайдеться той, хто замінить Сутара на престолі, — певен, що це буде наш давній знайомий Турс. Треба відновити зв’язок з Ерітеєю — тільки спільними зусиллями можна буде відновити ті часи, коли тут іще не з’являвся Грізний бог…

— Скажи мені, як же це? Така розвинута цивілізація… Люди майбутнього… Звідки ж міг тоді взятися Сутар?

— Не ти одна над цим замислювалась. Справді, щось було в нас не так. Мабуть, ми занадто вже втішалися своєю могутністю, своєю владою над природою. Зробили все для того, щоб людину оточувало якомога більше зручностей. Але за зручностями та вигодами ми врешті-решт почали забувати про саму людину. Усе рідше заглядали одне одному в очі. Недаремно Сутар вважав, що приніс гресторцям щастя, коли нагодував і зодягнув їх, а тоді ще й думати за них став. Урок Грестора — суворий урок. Бо для нас головним було те, як людина виконує свою справу, а добра вона чи зла, весела чи сумна, жорстока чи лагідна — дуже мало важило. Захопились досконалістю техніки — і занедбали наші душі… Саме час зупинитись і озирнутись — куди ми прийшли. Можливо, підступний задум народився у Сутара лише тоді, коли ми випадково потрапили в Грестор, але цілком ймовірно, що вій спланував усе заздалегідь і лише чекав зручної нагоди. Сутар завжди був марнославним та самовпевненим, хоча мав дуже посередні здібності. Гадаю, що саме його сірість, пересічність і породили цю потворну жадобу влади, прагнення принижувати, нівелювати інших. Бо ж звідки взялося переконання, що найкраще для людини — бути як усі, не виділятися з-поміж інших нічим — ні кроєм одягу, ні виразом обличчя, ні думками? Сутар не міг охопити своїм впливом усіх, а тому прагнув насамперед зламати найкращих, найсміливіших, найрозумніших, а інших просто залякати, обдурити, вбити в голови тваринний жах та покірність. А для покірної маси він був ще й благодійником та чудотворцем. Адже він прихопив із собою синтезатор, тож йому неважко було від імені Грізного бога нагодувати голодних простою та невибагливою їжею і вдягнути голих у благенький, хоча й барвистий, немов у папуг, одяг. А на голови своїх воїнів він зодягнув шоломи — звісно, не золоті, а з особливого сплаву — не для того лише, щоб виділити їх серед інших та захистити від ударів мечем, — ні, Сутар хотів уберегти їх від мене в такий спосіб… Це був немов своєрідний щит, що відбивав психічну атаку. Він навіть гадки не мав, що я, на відміну від нього, орудував тут лише мечем і не використовував свою здатність впливати на інших. Лише тоді я вдався до цього, коли мусив рятувати тебе і коли покарав Сутара. Так, Сутар мав підстави побоюватися мене. Недаремне він запропонував мені розділити з ним владу. Навіть обіцяв допомогти згодом і для мене захопити невеличку державку — це його вислів. Знаєш, що він казав мені? “Тебе я пошанував своєю прихильністю. Своїх друзів я не збираюся принижувати. Ти гідний влади. Ти вищий за натовп і тому можеш ним керувати. Ми перетворимо цих нікчем-тубільців на слухняну отару, скинемо їхніх правителів їхніми ж руками. Вони все зроблять самі, ми ні в що не будемо втручатися, і хай тоді хтось доведе, що ми до цього причетні. Закону буде дотримано!” Марно я намагався пояснити йому, що закон невтручання не можна розуміти так примітивно. Він ніби сп’янів від можливості всеосяжної влади, що відкривалася тут перед ним. “Я володітиму не лише тілами, але й душами! Це буде справжня, непідробна покора — ніхто не посміє навіть помислити щось супроти правителя. В моїй державі не буде бунтівників. Всі будуть щасливі й задоволені. Хто покірний — той їсть досхочу, це вони швидко всі втямлять…”

— Що й казати, маска Бісехо йому дуже пасує, — скривилася Віта.

— Якби Сутар і не начепив маску Грізного бога, для мене він все одно зоставався б потворою. Я тоді навіть уявити не міг, як далеко зайде він. Йому давало насолоду панувати над душами, бабратися в них, як у мотлоху, відкидати геть усе, що вважав непотрібним, залишати і збільшувати те, що було корисним для нього… Він ліпив підвладних йому людей, якими хотів їх бачити, ще й вихвалявся своїми досягненнями. Сутар не був примітивним розбійником, що грабує і вбивав на великій дорозі, він нищив душу, волю, мозок… На жаль, я збагнув це пізно — надто надійну охорону він мав на той час. Як мені згодилися мої юнацькі захоплення фізичними вправами — всього хотілося спробувати, дізнатися, що ти можеш і чого вартий — коли я вчився володіти мечем!

Почався крутий підйом, і розмова урвалася. Небо засіріло. Стояла передсвітанкова тиша, тільки чути було, як осипаються з-під ніг камінці та важко сопе Сутар.

На вершечку гори вони вирішили трохи перепочити.

— І все ж таки ти виступив проти Грізного бога? — повернулася до незакінченої розмови Віта.

— Так, і на перших порах боротися з ним міг тільки я. Це тепер я не сам, у мене є надійні друзі. А тоді… Якби загинув я — все пропало б. Я не мав права на хибний крок, на найменшу помилку, на звичайну людську слабкість. А як хотілося струснути нарешті із себе постійне оглядання, вимушену обережність, не стискати себе весь