Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

— Піду подивлюся, чи батько вже прокинувся, — сказала вона, обійшовши ліжко. Зараз вона шкодувала про свою відвертість.

Все ще переймаючись тим, що трапилося, дівчина провела останні години перед від’їздом вдома з батьком. Вона ніяк не могла зосередитися на романі, який вони поспіхом намагалися дочитати. До того ж, коли свічковий віск нагрівався від тепла її тіла, шкіра починала ще більше свербіти. Їдучи від батька та своєї родини, вона спіймала себе на думці, що почувається сердитою і стомленою. Висипка на грудях не давала спокою.

— Швидше б дістатися до палацу! Там я зможу прийняти ванну, — пробурчала вона до Роло, коли вони вдвох чекали у маленькому гайочку за містом. Аскель і Торст привезли їх туди й одразу поїхали геть, бо дівчина наполягла, що ізбйорн не з’явиться, якщо брати залишаться з ними.

— Ти прийшла, — сказав ізбйорн, виходячи з-за дерев, немов приворожений її думками.

Попри висипку на грудях і поганий настрій, побачивши ведмедя, вона відчула радість і усміхнулася.

— Звісно, — сказала вона. — Я ж дала слово! — після цих слів, не чекаючи запрошення, видерлася на спину ведмедя, штурхаючи його під бік та сідлаючи, немов коня. — Поїхали!

Вона почухала висипку у себе на грудях, бажаючи, щоб тому свербінню нарешті прийшов кінець.

Ведмідь проревів щось, що могло бути або сміхом, або невдоволеним лементом і побіг. Роло помчав услід за ними, висолопивши язик. Вони поспішали додому.

Розділ 19

У палаці все було як і раніше. Дівчина, як і перед візитом до батьків, читала книги і намагалася вивчити мову тролів. Вони з ізбйорном і далі зустрічалися за обідом та балакали. Час від часу ізбйорн катав дівчину на спині: вони мчали наввипередки з Роло просторами засніженої рівнини. Щоразу, коли їй здавалося, що слуги втратили пильність, вона намагалася випитати у них що-небудь. Але намарно. Вони вже звикли до її несподіваних запитань і вперто мовчали, коли заходила мова про тролів чи чари.

Хоча не все було так, як раніше. Дівчина знала, що розхвилювала Еразмуса своїми запитаннями, однак сподівалася, що з часом він перестане боятися і знову з нею заговорить, бо Фіону важко було назвати життєрадісним співрозмовником. До того ж Роло бракувало товариства Еразмуса.

— Пані Ґрей, — домоправителька саме складала кухонну скатертину. — Де зараз Еразмус? Минув майже місяць, відколи я повернулася, а ми з ним все ще не зустрілися.

Міцні сірі руки домоправительки ще міцніше стисли серветку, зім’явши її у маленький клубочок. Вона стулила свої кам’яні повіки, її подих став важким, ніздрі роздулися. Обличчя гаргуйлі і до того не виглядало аж надто домашнім, однак тепер воно було направду страхітливим.

Дівчина відсахнулась.

— Пані Ґрей!

Саламандри припинили стрибати біля вогнища. Гарт випустив із лап ножа, котрого саме точив, і, похитуючись та неголосно лаючись, покинув кухню. Кулаки пані Ґрей розтиснулися. Вона глянула на лляну серветку, на котрій залишилися дірки від її нігтів. Розгладила її і ще раз глянула на дірки, а потім жбурнула серветку у вогонь. Саламандри вхопили її, дихнули, і та перетворилася на попіл. Домогосподарка розправила крила, котрі досі завжди тримала згорнутими. А коли крила знову опустилися донизу, вона сказала:

— Еразмуса більше з нами немає.

— А де він?

— Його тут більше немає, — знову повторила пані Ґрей. Вона прокашлялася, і той кашель звучав немов торохтіння каміння. — Можливо, вам не варто проводити стільки часу на кухні зі слугами. Вам це не личить.

Розуміючи, що розмова закінчена, дівчина підвелася і пішла з кухні. Вона піднялася нагору і побачила Роло, котрий саме лежав біля каміна у просторій вхідній залі. Дівчина ще раз оглянула різьблення на стіні каміна, але вже не могла побачити в цій історії нічого нового. Штовхнувши Роло під бік пальцем ноги, вона пішла до своїх покоїв і перевірила, чи ніхто їй нічого не написав у маленькій книжечці. Однак сьогодні вона не отримала жодної звістки. Та й взагалі, після повернення до палацу Ганс Пітер жодного разу їй не написав.

— Ну що ж… Я змушу його написати мені, — пробурмотіла вона.

Сидячи за елегантним столом з льоду, дівчина взяла ручку і заходилася писати. Спершу вона попросила вибачення у Йорун за те, що все написане далі буде адресоване лише Гансу Пітеру. Тоді вона описала свою розмову з пані Ґрей та її раптове хвилювання, мовчання саламандр та те, як мінотавр несподівано зник з кухні.

«Мені відомо, що під час твого перебування тут Еразмус також мешкав у палаці, як і всі інші, — написала вона. — А тепер його немає. Можливо, ти здогадуєшся, куди він міг подітися? Сумніваюся, що він повернувся додому. Але чи міг він утекти? Я хвилююся за нього».

Вона підписала свій лист закрученим підписом і закрила щоденник. Почуваючись значно краще, вона підійшла до гардероба і витягла звідти зелену сукню, яку хотіла перешити. Раніше, не маючи насправді «свого» одягу, вона не надавала великого значення тому, що носила. Але тепер, коли у неї була необмежена кількість красивих суконь, їй раптом почало подобатися хизуватися своїм вбранням. Вона підняла обрану сукню вище, щоб Роло міг її побачити.

— Чи не здається тобі, що власниця цієї сукні мала би бути страхітливо високою?

Вона підняла сукню ще вище, так, щоб її низ не торкався землі. Верх сукні був у неї над головою.

— Страхітливо висока, — знову сказала вона, здригаючись. — Багата і марнославна.

Вона випустила гаптовану золотом сукню з рук, і та впала на Роло. Він зойкнув.

— Навіщо ти це зробила? — гаркнув до дівчини, виплутуючись з-під сукні.

— Ця сукня належала тролям! — вона подивилася на себе у дзеркало і побачила сукню кольору ранкового неба у цілком іншому світлі. — Усі ці сукні колись належали тролям, — вона з докором подивилася на Роло. — Ця сукня також смердить?

— Е… Ну… М-м-м… Проте ці сукні пахнуть також квітами, бо окрім одягу у гардеробі висять ще й маленькі мішечки із сушеними квітами, — сказав він, намагаючись уникнути прямої відповіді, а тоді все ж додав: — З ноткою тухлого м’яса.

— Фу!

Дівчина швидко розшнурувала корсет і скинула з себе сукню. Потім зняла з себе сорочку і побігла до лазнички, наповнила ванну гарячою водою (настільки гарячою, яку лишень могла витерпіти) і залізла до ванни; довго себе