Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Ріхтер фон Варретт

Відьмочка сопіла у мене під боком. Після учорашньої її нічної витівки, я вирішив не лишати її саму. Але учора так захопився справами, що проґавив момент коли вона пішла спати. Тому коли я прийшов до неї в кімнату, Арія вже солодко спала. Сьогоднішня її нічна сорочка, була досить відвертою, і не давала фантазії приводу розгулятися. Але тепер ми квити. Це ж треба було сьогодні залетіти так до мене в кімнату? А як вона соромилася, та червоніла. Я гадав, що вона одразу ж втече, але вона чогось чекала. Це було несподівано не тільки для мене, а й для мого дракона.

І що саме дивне, це причина яка привела її до моєї спальні. Відьмочка і справді переймається селянами чи просто не очікувала, що я стану на її захист? Хоча про що я. Вона дійсно такого не чекала, адже з вісімнадцяти років звикла надіятися лише на себе. І так, її біографію я вивчив досконально, хоча у мене і є деякі питання, на які Арія не поспішає відповідати. Ну що ж, я маю терпіння.

Арія завозилася, перевертаючись до мене обличчям. Нічна сорочка, від якої була лише назва, сповзла з її плеча, а у світлі місяця блиснув невеликий амулет. Я провів по її плечу, перейшов на ключицю і дістався амулету. Учора вночі, коли прийшла до тями, вона перше схопилася за нього. Я покрутив амулет в руках. Нічого. Ні магії ні магічних здібностей амулет не проявив. Але він важливий для Арії, так що ж він приховує? У скляній капсулі клубилися різнокольорові нитки. Щось схоже я вже десь бачив, але де? Арія знову завовтузилася і тепер уткнулася мені вбік. Обійняв свою відьмочку, зарився обличчям у її волосся насолоджуючись легким ароматом бузку і так і заснув.

***

– Ти знову тут? – Арія визирнула з-під простирадла, яким я її прикрив.

Я прокинувся годину тому, але не хотів переривати її сон. До того ж лежати отак поруч з нею було досить приємно, і дракон нарешті заспокоївся, і перестав метатися та дошкуляти мені. Останнім часом ми з ним не ладнали.

– А ти сподівалася побачити когось іншого? – просто не міг стриматися. Настрій у мене був чудовий, а ще мене радувало її «ти», яке я чув все частіше.

– Я взагалі-то неодягнена, – відмітила дівчина, натягуючи простирадло вище.

– І чого я там не бачив? – вигнув одну брову, щоб надати своїм словам переконливості.

Відьмочка натягла простирадло ще вище, а от рот закрити забула. Дивилася на мене обурливо, намагаючись підібрати слова.

– Тебе не вчили, що не можна вриватися до чужої кімнати! – заявила вона.

– Хто б казав, – примружився, спостерігаючи за її реакцією. – Чи це не ти учора увірвалася до моєї кімнати?

І поки Арія обурено супилася, підбираючи слова, я плавним рухом піднявся на ліктях і навис над відьмочкою, не даючи їй втекти. Арія розгубилася. Слів обурення вона так і не встигла підібрати, тому вона лише завозилася піді мною, намагаючись вирватися. Але її дії мали зворотній ефект. Простирадло, яким була вкрита дівчина, сповзло, відкриваючи мені досить відверту нічну сорочку. Відьмочка хотіла поправити його, але я перехопив її руки утримуючи їх над головою. Схилився ближче до неї.

– Ти не маєш тут бути, – ледь прошепотіла вона.

– Чому? – не відривав погляду від її зелених очей.

– Наша угода. Там прописане надання послуги. А ти...

– Так, угода у нас просто чудова, – не дав їй закінчити. – Послуга прописана, але не вказано яка. А я можу надати широкий спектр послуг. Я вже про це тобі казав.

Арія зашарілася, а я повільно провів рукою по ключиці, і спустився нижче. Вона затремтіла, її серце калатало в грудях мов навіжене, а от подих відьмочка затамувала.

– Дихай, – прошепотів у губи, продовжуючи вивчати її тіло. Моя рука спустилася до живота. Арія уривчасто вдихнула, закрила очі і вигнулася назустріч пестощам. Дракон задоволено загарчав. Йому подобалася реакція відьмочки, як і мені.

Перемістив руку на стегно, окреслюючи його, і вимальовуючи чудернацькі візерунки. Я зупинився там, де закінчувалася її нічна сорочка. Мабуть на сьогодні досить, інакше не впевнений, що зможу зупинитися. Прибрав руку і вичікував її реакції.

Дівчина все ще тремтіла але відкрила очі. Затуманений погляд ледь сфокусувався на мені. В її очах я побачив бажання. Нарешті її лід розтанув, не було більше підозріливості та боязкості. Дракон задоволено рикнув. Але відьмочка перервала всю чарівність моменту.

– Ріхтер, відпусти мене! – дівчина вже осмислено подивилася на мене і почала панікувати.

Вона намагалася звільнити свої руки, які я все ще утримував.

– Ти впевнена, що хочеш цього?

– Хочу! – видихнула вона мені в губи.

Відсторонився трохи від неї, але продовжив утримувати.

– Арія, я тут трохи подумав, і ось до яких висновків прийшов. Ти вправно вмієш брехати і викручуватися. Але не зараз. Ти б могла відштовхнути мене магією, але не робиш цього. І тут виникають цікаві запитання: я тобі подобаюся і ти просто брешеш сама собі чи щось не так з твоєю магією?

Відьмочка перестала пручатися і застигла. Вона дивилася на мене так, ніби бачила вперше. Хоча можливо так воно і було, адже Арія таких висновків від мене не очікувала. Не чекаючи на її відповідь, піднявся з ліжка і став одягатися. Відьмочка сіла на ліжку, закуталася у простирадло і спостерігала за мною.