Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Аби остаточно прогнати нічну мару, Діана роззирнулася на всі боки. Вона знаходилася в просторому кабінеті з темно-фіолетовими стінами, які прикрашали гравюри в рамах, барельєфи сюжетів античних міфів, а також тьмяні світильники. Її школа немовби загрузла в середньовічному часі.

Однокласники поступово наповнювали клас ― галас ставав усе гучнішим і гучнішим. Дзвінкі розмови, перешіптування, чихання, кахикання, смішки, регіт, гортання сторінок ― це все здавалося несправжнім, ніби Діана й не перебувала в цьому приміщенні, а все ще знаходилася однією ногою поза межами реальності.

Раптом Діані на голову немов відро морозної води вилили: із дверей показався хлопець, якого вона зовсім не очікувала сьогодні зустріти. З появою цього хлопчиська її психіка різко почала давати задню, а нерви так і волали про заспокійливі таблетки. Він будив у ній дивні грані, про які вона навіть і не здогадувалася.

Вона не знала, що може так дратуватися, так роздраконюватися, так виходити з себе ― і звідки він тільки взявся на її голову?!

Діану здивувало три речі.

Річ перша: Майк тримав у руках два паперових стаканчики кави з емблемою знайомої кав’ярні за рогом школи (а це одна з найкращих кав’ярень міста й одна з найдорожчих! Діана там кавувала зрідка і тільки по особливих святах).

Річ друга: Майк стовідсотково прямував у її бік. Це помітила не тільки Діана. Однокласник з сусідньої парти, Руслан, чомусь хитнув головою й кинув їй:

― Бережись цього недоумка.

Діана лише міцніше олівця стиснула.

Річ третя: Майк перевдягнувся зі шкільної форми в чорний худі та такого ж кольору джинси, чому Діана шалено зраділа. Тепер він був цілком схожим на звичайного хлопчину і…

Діана боялася собі в цьому зізнаватися, але його тіло в тій білій сорочці якось неправильно впливало на її мізки, мовби вона дурманного трунку напилася. Синапси починало замикати ― і вона або незвично себе поводила, або плела нісенітниці. Тепер же п’янкий стан зник.

Але варто було Діані глянути на Майкове волосся, свідомість знову затуманилася: пасма стирчали в хаотичному порядку й були мокрими, ніби хлопець вискочив з душу й забувся висушити волосся. Ну, або під дощ попав, хоча надворі лише зливові підтексти.

Ось Майк впевненими кроками підійшов до Діаниної парти й поставив одну чашку кави на стіл, сам же всівся на стілець. Діана витріщилася на нього з широко відкритими очима.

― Щось у лісі здохло? ― не стримавшись, пробурчала вона.

― Це просто кава, пригощайся. ― Він відпив зі свого стакана.

― З чого б це раптом? ― Діана з недовір’ям провела пальцем по чашці. Чесно кажучи, вона помирала від кавової спраги.

― Без кави ти злюка, хоча й з нею далеко не янгол. ― Майк повернувся до неї, свердлячи поглядом.

Діана ніяковіло взяла стакан, все ще не вірячи, що це відбувається насправді. Можливо, вона ще не прокинулася? Ну не може цей хлопчисько отак-от ні з того ні з сього примоститися поруч та ще й кавою пригощати!

Діану не потрібно було довго вмовляти ― вона зробила декілька маленьких ковтків улюбленого напою, без якого жити не може останнє десятиліття. Її очі мимоволі заплющилися. Усе всередині затанцювало, радіючи новій дозі кофеїну. «Яка міцна! Блаженство! Я в раю, ох…» ― подумки простогнала вона. Та раптом водночас із громом за вікном вибухнула в голові яскрава, як блискавка, думка:

― Звідки ти знаєш, що я сьогодні без кави?

Майк рвучко випростався на стільці, закинувши ногу на ногу.

― Я слідкував за тобою, ― прямо відповів він, на що Діана мимохіть нервозно захихотіла.

― Що за маячня? ― з кам’яним лицем запитала вона.

― І чому правді ніколи не вірять? ― Майк скривив дивну фізіономію.

― Навіщо тобі слідкувати за мною?! ― Діану почало тіпати зсередини, немовби хтось бив її електричним струмом. Кава відставлена вбік.

Майк подивився вгору ― на чорну стелю, усіяну намальованими цятками з зірок. Відтак ковзнув кінчиком язика по верхній губі, тільки потім озвався:

― Невже ти не помітила за собою хвоста? І ні, я не себе маю на увазі.

― Ти про що?

Майк насупив брови, пригладив руками волосся, а тоді спересердя вигукнув:

― Ти неймовірна! Швендяєшся ночами й не бачиш, що в тебе за вікном робиться?!

― Ти головою випадково ніде не вдарився?

― Зараз мова не про мене, мала. За тобою ходять підозрілі типи ― і ти їх ні разу не бачила? От серйозно?!

― За кого ти мене сприймаєш, а? Якщо я й виходжу кудись вночі, то тільки на дах. Ти там бував ― там ні душі.

― Так, тобі пощастило. На даху чисто. ― Майк обхопив шию ззаду руками.

― А на вулиці то що?

― Виглянь у вікно, ― раптом попросив він. Діана ж продовжувала на нього недовірливо вглядатися. ― Виглянь у вікно. Негайно! ― із шумом повторив Майк.

Глибоко видихуючи повітря, Діана подивилася на вулицю. Нічого підозрілого вона не помітила, якщо не брати до уваги Майкове сопіння над вухом.