Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Ну як, нічого не впадає в око? ― пошепки промовив він. Діана похитала головою. Майк нервово засміявся, від чого її волосся стало дибки. ― Як ти ще досі жива ходиш, а? Подивись на статуї, на фонтани, на дерева. Хто знаходиться біля них?

Діана примружилася. Вона відразу побачила тих, про кого говорив Майк, але ж це просто…

― Це охорона школи. ― У її голосі чітко прорізалася тінь невпевненості.

Охоронці в чорних балахонах, які з’явилися на початку навчального року, спершу дивували, але з часом Діана звиклася до їх присутності як німих спостерігачів. Вона навіть перестала зважати на них, як це зазвичай буває, коли бачиш якусь річ, деталь, особу кожного дня в одному й тому самому місці. Адже хто може згадати, якого кольору вивіска магазину за рідним будинком чи що написано на рекламному плакаті, повз який доводиться часто проходити?

― Ага. З яких це пір охорона школи стала й твоєю власною охороною, а? ― роздратовано процідив Майк. ― Ось ці персонажі топчуться після заходу сонця під твоїм будинком вже як мінімум тиждень. Щоправда, я так і не розібрався, яка їхня ціль… ― Майк нахмурився й потер пальцями лоб. ― Вони тупо стоять, як статуї, а як тільки сонце вигулькує, то й вони йдуть геть. Дивно це…

― Ти пробув під будинком цілу ніч?

Майк повернувся до свого стільця, відкинувся на спинку, заплющив очі й відсьорбнув кави. На питання Діани він і не збирався відповідати, хоча по його зовнішньому виглядові можна зробити висновок: він не стуляв очей всю ніч. Кола під повіками, розтріпане волосся, понурий вид… ― Діана це ні з чим не переплутає. У своєму відображенні постійно бачить таку саму картину.

Здавшись, Діана відпила й зі свого стаканчика. Вона ледве не поперхнулася від наступних слів Майка, сказаних ніби до себе:

― Нічого не можу зрозуміти, ач! Хто їх підіслав? Якщо це зробив дядько, аби тебе охороняти, тоді чому він нічого не повідомив мені?! А ще на їхніх плащах ці загадкові символи… Якщо це люди Темного Лорда, то тоді…

― Кого?! Ти казочок начитався?

Майк стрельнув розлюченими очима.

― Це не казки, а справжнє життя, Єдино, де тобі кожного дня загрожує небезпека. Тому поводь себе обдумано! Жодних нічних вилазок!!! ― Він грюкнув долонею по столу.

Діана заправила пасмо за вухо. Що цей чудак несе? Темний Лорд? Небезпека? Повна нісенітниця!

― Може, ця охорона не мене чатує, га? Ти про це подумав?

Майк дещицю секунди дивився на Діану, не кліпаючи, а потім серйозним тоном видав:

― Усе в цьому світі крутиться навколо тебе, Єдино.

Діана не знайшла, що на це відповісти. Застигла в прострації, оглушена.

― Не мели дурниць… ― Вона ледве ворушила губами. Поведінка Майка не вписувалась у жодні рамки. Та він ніби не з цього світу! Але чому Діанине серце стислося в судомах при згадці Темного Лорда? Цей титул здається знайомим.

― Гаразд, проїхали. ― Майк закусив губу. Його очі впали на Діанин фотоальбом з домашніми завданнями. Діана навіть блимнути не встигла, як той нагло притягнув до себе фотоальбом й став роздивлятися світлини, попиваючи каву.

Діана обожнює фотографувати все навколо, тому цьогорічний новий факультатив став просто-таки подарунком з неба. Вчитель давав цікаві завдання, які дозволяли подивитися на знайомі речі під новим кутом. Діана фотографувала світанки, заходи сонця, старовинні вулички, будинки, відображення неба чи будівель в калюжі, філіжанки, книги, прикраси, Вікторію, але себе ― ніколи. Майк звернув на це увагу:

― Чому себе не фотографуєш?

― Бо я за фотоапаратом, бевзню.

― Так не піде. Ти повинна звикати до камери.

― З чого б це раптом?

― Ти дуже важлива персона в нашому світі. Твої світлини будуть оформлені в золоті рамочки й прикрашатимуть ледве не кожні будинки.

Діанині брови стрімко підскочили вгору.

― Ти з дуба рухнув? Досить говорити таємницями! ― До неї знову повернулася злість. Майкове обличчя з насмішливим виразом ще більше роздраконювало.

Тим часом Майк повернувся до розглядання світлин. Його очі малювали кола по нещодавно зробленій фотографії. Діана тоді разом із Вікторією поверталася зі школи. Пройшов дощ, тому широкі калюжі плелися асфальтом. На небі була веселка, і вона цікаво віддзеркалювалась у воді. Діана попросила Вікторію влізти рукою в кадр так, щоб та торкалася до веселки у відображенні. Пішли ще цікаві бризки. Експозицію на мінімум, погратися зі світлом ― і вуаля, осіннє фото готове.

― Цікава світлина… ― Майк нахмурив чоло. ― А взагалі, ― він подивився Діані у вічі, ― непогані роботи. А то я вже було думав, ти зовсім безнадійна.

Діана підсунула фотоальбом до себе.

― Точні науки мені складно даються, а в гуманітарних я розбираюся. ― Вона дивилася ніби крізь Майка. Ще вчора цей хлопчисько від неї втікав, а зараз світські бесіди веде? Що відбувається? Ретроградний Меркурій?

― Ти просто не стараєшся. Впевнений, приклала б трохи більше зусиль, на олімпіади б їздила чи чим ви тут займаєтеся, ― стиснув плечима Майк.

― Слухай, ― протягнула Діана, відкидаючись на стілець, ― якщо ти налаштований на щирі розмови, то, може, розкажеш нарешті, звідки ти мене знаєш і все таке, а?