Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

- Звісно бо це правда життя. Воїни які йдуть захищати свою домівку і свою землю на якій живуть вони і їхні сімї, роблять такий важливий і сміливий крок не заради грошей, а через серце що горить всередині. Вони проживають своє життя, життя вільних і сильних людей, а не складають руки змирившись із рабством, вони не хочуть жити життям рабів. Звісно, нажаль вони платять своїм земним життям, бо на війні воно легко знаходить своє обривання, але їхнє життя вічне в руках Бога!

- Війна - це щось надзвичайно жахливе, мені навіть важко собі уявити, що це таке!

- Сказати що це щось жахливе - це нічого не сказати, я теж не знав що це таке, допоки сам не зустрів її. Час в якому ми зараз живемо не приніс бажаного мтру і спокою, війна всюди містере Матіас. Вона ближче ніж вам здається, вона найстрашніша реальність, вона ж невидима одвічна битва, кінець якої незабаром має настати. Люди носять війну у свої серцях, вони плекають її квітки у своєму нутрі, вона укорінюється і згодом приносить страшні плоди!

- Ви говорите про це так наче вам доводилось з цим зустрічатись містере Біллі!

- Мені довелося з цим зустрітися, нажаль мені доводилось! - з глибоким сумом промовив пресвітер.

Здавалось що в цей момент самому простору потрібен був утішитель.

- Багато із цих дітей, що знаходяться під нашою опікою сироти тому, що війна забрала у них все, декого просто залишили їхні мами, бо їх зґвалтували вороги і вони не змогли залишити собі дітей, які схожі на тих мерзотників. 

Чиїсь батьки воювали і загинули, когось просто розстріляли, хтось підірвався на міні, когось закатували. Деякі діти взагалі тут бо їх матері не витримали втрати чоловіків і наклали на себе руки. Надзвичайно велике число способі у диявола, щоб завдати страждань людині руками інших людей, які піддалися йому і живуть його мотивами, руйнують, вбивають, ґвалтують, обманюють, ненавидять і знищують собі подібних!

- Ви були учасником тієї страшної війни? 

- Я був капеланом і волонтером, тому не зміг залишити цих дітей, знаючи і бачачи через, що їм довелось пройти!

- Мало таких, що здатні думати про життя інших!

- Ще менше тих, хто здатен відчувати людську біль, але вони є, їх мало, проте ваш друг Джошуа був саме таким, що навчився її бачити. Він був і моїм другом тому ми обоє втратили друга містере Матіас!

- Ваші слова надихають мене, я відчуваю як стою перед чимось важливим, можливо найважливішим вибором у житті!

- Для кожного цей вибір трапляється рано чи пізно, але він один такий важливий! Для цього ви тут, а я поруч щоб направити вас на вірну дорогу, ви можете не обирати свого шляху, але коли вас обирає Бог ви не можете відмовитися від цього шляху!

- То мені є над чим задуматись!

- Безперечно!

-  Можна відкрити чи зробити, не знаю як правильно сказати!

- Ви швидко включились в діло! - усміхнувся пресвітер.

- Спортивну школу! З бойовими мистецтвами і командними видами спорту!

- Обгрунтуйте будь ласка чому?

- Спорт один із закладів здорового суспільства. Духовна складова я так розумію присутня і вона на високому рівні, бо цим займаєтесь ви! А от спорт допомагає сформувати характер бійця, не просто того хто вміє добре махати кулаками, але не здаватись в складних перепетіях життя!

- Дуже добра ідея містере Матіас!

- Командні види спорту допомагають виробляти дух єдинства, відповідальності перед іншими, комунікувати, поважати, захищати, що теж є важливим!

- Значить ви погоджуєтесь зі своїм новим життям? - запитав він очікуючи відповіді.

- Це лише моя вам ідея, я ще навіть не розмовляв про це зі своє дружиною! - я постарався відкасти це на потім.

- Ну звісно, що вам зараз є про що поговорити! - усміхнувся він.

- Сьогодні ми приймемо рішення! - я намагався ути відвертим.

- Гаразд, я піду вже, залишу вас наодинці! - Біллі розвернувся щоб піти.

- Всеодно життя занадто коротке! - промовив я.

- Тому варто поспішати робити в ньому більше добра для інших! - відповів він і заишив наодинці з Джошуа.

- Ваша правда містере Біллі! - промовив я йому в слід.

Пресвітер пішов розміреними кроками, залишивши мене одного біля могили Джошуа. Квіти проростали на землі, а вітер легко повіював в обличчя, колихаючи садові дерева. Вітер приніс із собою весняну свіжість і нові думки. Варто було підняти голову ввись, і побачити щось зовсім незнане доосі в цьому світі. Сонце просвітлювалось крізь молоді гілочки дерев на яких буянив весняний цвіт. Маленькі квіточки гойдались на вітру вловлюючи тепле проміння сонця.

- Скільки ще цвісти цьому цвіту? - запитав я себе дивлячись на дерева що цвіли навколо мене.

Поки не впаде останній цвіт, доти не проросте на гілочці плід. Джошуа був цвітом, що згодом приніс свій плід, свій результат, його час цвітіння закінчився, цвіт - лише прикраса дерева. Джошуа як і всі ми всього лише квітка, яка милує своїм видом погляд людей, але наша ціль набагато більша. Ти зрозумів свою ціль, Бог відкрив тобі її друже, мабуть час і мені знайти свою ціль. Справді Біллі Грін був правий, потрібно робити більше добра в цьому житті, якщо Джошуа залишив усі свої надбані статки заради доброго діла в ім'я Бога то це справді варте того, щоб жити дбаючи про дітей.