Читати книгу - "Товариство Елементорів. Том 1. Кривавий діамант. Частина І, Fata Morgana"

Сили поступово покидали свідомість Моллі. В очах потемніло, хоча, здавалося, куди ще темніше. Вона відчула, як мокріють щоки. Цікаво від поту чи сліз? Але дівчина вхопилася за думку, що зараз отямиться, як за рятівний круг.

Моллі глибоко вдихнула, заледве пересилюючи тріскучий гул у голові. 

Було байдуже на біль, що несамовито тиснув на скроні, байдуже на серце, що злякано билося, на сльози, що пішли з новою силою та крапали з підборіддя. Головне — цей кошмар скоро закінчиться.

— Ближче до справи. А то ці балачки з самою собою зараз доведуть мене. – дещо роздратовано повідомила Сойка. Невже цей монолог почав діяти їй на нерви? Утім продовжила вона все з тими з лагідними інтонаціями. – Наразі ти пов’язана з дуже важливим, для мого плану, пунктом. Ти фактично володієш тим, що по праву крові моє. Тим, що було породжене мною. Не хвилюйся, я сама прийду за цим. Тож чекай гостей, юна леді. Ти й ще кілька людей завинили мені. Ви несете навіть більшу загрозу, аніж здогадуєтесь. Утім, я не дозволю вам заважати моїм планам. Сподіваюся, ти не образишся на мене, коли я... Хоча. Ні. Так буде не цікаво. 

Сойка знову розсміялась, знайшовши у своїх словах щось кумедне. Вона повільно видихнула, нарешті вгамувавшись.

— До речі, це розповідати Колективу не потрібно. Не потрібно, якщо хочеш ще трохи пожити, звісно. Хм-м-м, ні. Дурниця. Яку дурницю я щойно сказала. Так, люба леді Шор, вирішувати все ж тобі, бо хто я така, щоб щось забороняти? Але можеш повідомити Хранителю ось що...

Моллі уважно прислухалася, хоча й відчула, як знову провалюється у власну свідомість. Але голос спогаду витримав досить довгу паузу, змушуючи знесилену дівчину тремтіти від напруги. Нарешті пролунав ледве чутний шепіт:

— Свідомість Колібрі пуста й темна, бо вона щойно померла. Поцілуйте камінь над її могилою замість мене. 

У Моллі перехопило подих від почутого. В голові знову все змішалося, а темрява навколо почала мерехтіти. Але Моллі могла заприсягтися, що бачила крижані очі темно-синього відтінку, навколо яких поблискувало блакитно-сіре крапчасте пір’я. 

Серед темряви нарешті з’явилася перша й остання чітка картинка. Жахлива усмішка, більше схожа на звіриний оскал, ніж на людську емоцію. 

Моллі раптом згадала, що вже бачила подібне. Але де? Коли?

Вона відчула, як хтось трусив її за плечі та кликав по імені. Але більше не в силах чіплятися за свідомість, просто втратила її.

— Дихай, люба.

Моллі не без зусиль розплющила очі, але в ту ж мить перед ними застрибали різнокольорові цятки. Вона знову примружилась, спазматично наморщивши чоло. Моллі вхопилася пальцями за скроні, коли через усю голову пройшла хвиля різкого болю. У неї з’явилося дивне відчуття, наче мізки зараз просто полізуть через вуха. Череп був готовий розколотися будь-якої миті.

— Раднице Такудза, – почула над собою Моллі стурбований голос дами Лормоєр. – Можливо, ви прискорите їй пульс?

— Більше не можна, Хранителю. – коли зір нарешті сфокусувався, Моллі побачила перед собою східний розріз золотих очей Лін Такудзи. – Її серце й так молотить, мов у зайця. 

— Але ж їй погано. – мало не плакала Мія, яка схилилася над сестрою, та мало не до посиніння стисла її пальці.

Моллі протяжно застогнала, сідаючи на коліна та протираючи потилицю, що нестерпно пекла. Вона піднесла до очей пальці, липкі від крові. Схоже, Моллі впала та ще й добряче забилась головою. 

Всі одразу ж кинулися до неї, запитуючи кожен про своє. Але Моллі не розчула жодне з поставлених питань. Її досі нудило, а в розумі стояв якийсь густий туман, лишаючи можливості розуміти будь-що. 

— Тиша! – крикнула дама Лормоєр, якомога ввічливіше закликаючи присутніх замовкнути. Вона помітила долоню Моллі, забруднену кров’ю та знову звернулася до дами з молочно-білими пасмами волосся. – Раднице Такудза, прошу, загойте міс Шор рану.

Лін мовчки кивнула. Моллі відчула, як тонкі пальці тикодіни плоті й крові бігають по її шкірі. У місці, де шия з'єднується з головою, неприємно засвербіло, коли ранка затягнулася. Моллі обережно обмацала ледь помітний шрамик, покритий засохлою кров’ю, — все, що залишилося від забою.

— То що дізналася, Шор?

Це Вікторія підійшла ближче та завмерла перед нею, склавши руки на грудях.

Моллі тільки здавлено зітхнула, коли перед очима все закружляло. Вона вхопилася за руку радника Арендеза, який мовчки протягнув її, пропонуючи допомогу. Моллі повільно підвелася, спершись на сера Яго та Мію, яка вхопилася за сестру з іншого боку, та поморщилась, коли в голові знову щось застріляло.

— Це було дивно, враховуючи що... – почала вона, ледве розтуливши пересохлі губи.

— Як вам не соромно, міс Паркер? – одночасно з Моллі заговорив Кутома. В його глибокому голосі раптом почулись істеричні нотки. – Ми всі разом маємо дякувати Долі та всім чотирьом Елементорам за те, що міс Шор взагалі прийшла до тями. Встановлювати ментальний зв’язок із божевільним надзвичайно небезпечно для життя. Ви, пані Писар, навіть уявити не можете, як я шкодую, що особисто допоміг цій юній леді проникнути у свідомість звинуваченої Тейшейри.

Несподівано Моллі згадала останні слова, що почула, коли вже майже покинула розум Калісти. 

— Вона мертва.

— Що? – в один голос запитали всі радники одразу.

Моллі мовчки кивнула у бік тіла, яке більше не сіпалося від скаженого реготу чи у спробах вивільнитися. У димлячих руках Вартових повисла обмякла марванка, підігнувши коліна та майже повністю сівши на землю. На її губах досі грала навіжена усмішка, а погляд величезних чорних зіниць застиг, затягнутий мертвою пеленою. 

— Премилостива Доле. – зітхнув хтось у натовпі.

Радниця Такудза зірвалася з місця, підбігаючи до трупа Тейшейри. Вона нервово ворушила пальцями, застосовуючи одразу кілька різних тико, і розгублено кліпала та не припиняла відкривати-закривати рота, намагаючись щось сказати.