Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Платон відчинив двері й побачив пані Гросу, котра одразу ж, глипнувши на нього, підморгнула і приклала палець з ідеальним манікюром до яскраво нафарбованих губ: мовчи, мовляв, ні слова! 

Вона рішуче ступила за поріг, поставила біля ніг переноску, де тихо сидів Бомбус, і почала ритися у своєму рюкзаку. По-перше, дістала з нього... рожеві тапочки зі смішними пухнастими бомбонами. Надягнула їх і потім при ходьбі вони ще й смішно дзенькали, що викликало в Платона сміх, який він намагався приховати. Та незабаром стало не до сміху.

Жінка дістала також із рюкзака якийсь прилад, схожий на кишеньковий ліхтарик. Платон спочатку взагалі подумав, що це ліхтарик, але жінка натиснула на ньому кнопку і, завзято відсунувши Платона з дороги, почала світити червоний світлом у кутки коридора, потім пройшлася по всій його квартирі, таким чином направляючи миготливе світло у всі місця та кутки. У ванній та на кухні все оглянула ще ретельніше, а потім раптом зняла з шафки на кухні якийсь маленький ґудзичок і з задоволенням розтоптала його. 

- Фух, наче все, - опустилася вона на диванчик. – Принаймні, всі стандартні місця я оглянула. Будемо сподіватися, що це все, і жучків більше немає. 

- Жучків? - здивувався Платон. Він зрозумів, що пані Гроса шукає відеокамери та жучків у його квартирі, але все не міг повірити, що комусь цікаве його життя пересічного обивателя, нічим не цікавого хлопця, яких тисячі. – От навіщо я комусь, цікаво? Це був жучок? – кивнув він на дрібні уламки, що лишилися від «ґудзичка», які активно поглинав робот-прибиральник типу «праска», що реагував на появу сміття на поверхнях. 

- Так, я все продумала і розрахувала! Взяла кілька цікавих допоміжних інструментів у знайомих із поліції. От скажи, Платоне, чому вони спостерігають за тобою з того телескопу, якщо можна зараз, із розвитком сучасних технологій, поставити мініатюрну відеокамеру і все бачити з її допомогою ? Дивно, правда?

- Взагалі, все можна пояснити, - знизав плечима Платон, - в нашому будинку живе рідна сестра мера. І він тут колись поставив антивідстежувальну і спеціальну систему проти прослуховування. У мене часто глючать смарт і комп, коли специ інколи щось там налагоджують. Але всі в домі це знають і ставляться спокійно, принаймні, не обурюються, бо мер також поставив нам два нових ліфти. Ви ж бачили.

- А-а-а, а я-то думаю, звідки в такому старому будинку такі круті вінди! - покивала пані Гроса. - І дзеркала там гарні, мою фігуру зовсім не деформують, як деякі інші!

Платон делікатно промовчав, згадавши, що навпаки, в їхніх ліфтах самі дзеркала трохи деформовані, і навіть повні люди мають у них вигляд струнких та підтягнутих. Чи то мер зекономив на дзеркалах у свій час, чи то були такі психологічні приколи...

Пані Гроса пройшла в коридор і випустила Бомбуса, котрий одразу ж пішов розвідувати територію Платонових кімнат, смішно понявкуючи. Визначив, що кухня - найкраща з локацій, бо тут пахне м'ясом, усівся біля тапочок жінки і почав жалібно дивитися на хазяйку, гіпнотизуючи поглядом, як це вміють всі коти на світі, коли хочуть випросити їжу. Корм для котів у пані Гроси теж був у її неймовірному рюкзаку, і Бомбус незабаром, наївшись, десь знову побрів.

Пані Гроса тоді дістала свій смарт і щось там відкрила, тицьнула Платонові:

- Отже, ці хулігани знають про те, що в домі ставити відеокамери без толку, - задумалась пані Гроса. - А чому ж цей стояв? Це не їхній, чи що? Ех, шкода, що я його розтоптала! Завжди так! - поскаржилася вона Платону. - Спочатку зроблю, а потім починаю жалкувати. Та грець з ним! - вона махнула рукою і перескочила на інше. - А в себе я встановила прослуховування. Як тільки наші хулігани з'являться в моїй квартирі, спрацює датчик руху і увімкнеться мікрофон. Все почуємо, про що говорять, бастради! А потім їх чекає ве-е-еликий сюрприз! 

Пані Гроса захихотіла, показуючи свої ідеальні зуби, і скомандувала: 

- Давай, став усе на стіл! Не лише Бомбус, але і я зголодніла! А ти, бачу, знаєш, як треба зустрічати дівчат увечері! Мабуть, не одну спокусив такою смачною вечерею?! Я б на місці твоєї дівчини цінувала б таке! Це тобі не шоколадки-квіточки (хоча вони теж потрібні!), це вже вагомі вчинки серйозного мужчини! Дуже смачно пахне! 

- У мене немає дівчини, - відповів Платон. Почав накладати на тарілки картоплю та м’ясо. 

- Як це немає дівчини?! – пані Гроса щиро здивувалася. – У такого видного парубка й немає дівчини?! Непорядок! Організуємо! Зараз я подумаю, хто у мене зі знайомих має незаміжніх вродливих дівчат! 

Вона смішно скривилася, оцінювальна дивлячись на Платона, наче прикидала, яка дівчина йому краще підійде.  

- Ні-ні, не треба, дякую, - розсміявся хлопець, - я якось сам. 

Із пані Гросою було весело й просто, вона вміла слухати й завжди вдало ставила запитання там, де потрібно, а де треба – мовчала, похмурніла або посміхалася... 

І так сталося, що до кінця вечері Платон розповів їй всю свою історію, пов’язану з пошуками Ембері. Все-все розповів. І про поцілунки навіть, правда, про свої почуття до Ембері змовчав, але жінка була справді мудра й прониклива. Все сама зрозуміла.

Смакуючи чай, вона раптом строго сказала Платонові: 

- Дарма ти не сказав Ембері, що ти її кохаєш! Дівчата завжди цього чекають.  

- Як же так? - здивувався Платон. – А якщо я їй байдужий? І вона просто вважає мене другом? А я все зіпсую цим зізнанням, і все ніколи не буде так, як раніше...