Читати книгу - "Закохай мене в себе , Вікторія Вецька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Закордоном там де їй і місце! А фото раджу тобі спалити, і більше не показувати мені його, – суворим голосом промовляє Максим.
— А якщо не спалю, що буде? По дупці даси за не покору?
— Гірше я тебе покараю! – з веселими нотками в голосі промовляє він.
— Цікаво і як? – закочую очі до верху та кривлю обличчя.
— Побачиш! А тепер мені час їхати є справи! – вигукує Максим, та прямує до своєї автівки.
— Ти навіть не попрощаєшся?! – вигукую йому в спину.
— До зустрічі, – проціджує крізь зуби він, навіть не обертаючись в мій бік.
І це за таку людину я маю виходити заміж! Раніше він якось тепліше ставився до мене. Але сьогодні я повинна вирішити, чи допомагати Максимові, чи ні? Я трохи вагаюся щодо цього. А мама завжди говорила, якщо є сумніви значить воно тобі не потрібне. Але думка, що Максим одружиться на іншій, і ми більше ніколи не зможемо бачитися, вбиває мене ще більше.
Невже ти забула Мирославо, як захлиналася у власних сльозах, як він насильно повів тебе робити аборт, а я навіть не опиралася. А що якщо з Максимом буде те саме? Моє серце не переживе другого такого удару. Так я понад усе не повинна закохуватися. Я буду ставитися до нього байдуже. І тільки тоді в мене будуть великі шанси дотримати свою обіцянку. Я кожен раз нагадую собі про біль, який я пережила три роки тому. І тепер боюся закохатися! Боюся що мої почуття будуть не потрібні, і мною просто покористуються. А насправді я мрію про щасливу сім’ю, дітей, люблячого чоловіка. Та світ занадто жорстокий і повен болю. Тож моя мрія так і залишиться мрією.
Мама сиділа на кухні і читала книгу, яку їй подарував Максим, я сіла біля неї і глянула їй в обличчя.
— Ти щось хотіла доню? – трохи визирнувши з під окуляр кинула на мене погляд мама.
— Мамо я виходжу заміж! – вимовляю все так як є, адже не вмію просто підбирати потрібних слів, щоб повідомити таке мамі.
— За кого? – запитує вона, я не помічаю в її очах здивування, чи радості. Вона взагалі ніяк на це не реагує.
— За Максима! – вимовляю достатньо голосно, і дивлюся на матір.
— Ти добре подумала? – запитує вона, в мене і ховає свій погляд в книгу.
— Ти навіть нічого не скажеш, не привітаєш? – засмученим тембром голосу промовляю я.
— А що тут сказати? Ти вже доросла! Мізки в тебе є, тож думати сама зможеш! А я не буду заважати тобі вибудовувати власне щастя, – щось вона це все сказала не дуже задоволено. Невже ображилася, що я не виходжу заміж за В’ячеслава.
— А на розпис ти прийдеш?
— Ні! Максим буде без батьків, тож і мені робити там нічого, - говорить мама, дивлячись в книгу.
— Але ж я твоя єдина донька! Невже тобі так байдуже на мене? – стримуюся щоб не заплакати, адже я очікувала будь-якої реакції, але не байдужість.
— Ти вже доросла! Тож справа твоя, а я завжди буду щаслива тебе бачити в своєму домі.
Після таких слів мами я починаю ще більше сумніватися, що роблю все правильно. Ця байдужість мами не дає мені спокою. Вона ніколи так не реагувала на мої слова. Звісно я думала вона почне кричати, говорити, що я роблю найбільшу помилку життя. Але байдужість якось в мої плани не входила.
Може взагалі не слід допомагати Максиму. А то знаючи, що його батько тиран, а матір через зраду геть з котушок злетіла, не вселяє в мене надію. Я б навіть сказала лякає. Хоча я не з лякливих та все ж втягувати себе в таке, якось не хочеться. А з іншого боку, я повинна врятувати друга від цього всього, адже окрім мене йому немає кому допомогти. І це лише фіктивний шлюб, який геть не веде ні до чого серйозного. Ну змого боку так точно, а ось, що думає про це Максим мене нехай не турбує.
Максим
Щоб не морочити собі голову тим, яке прийме рішення Мирослава. Я вирішив поїхати до сестри, адже тільки вона може мене заспокоїти, а на додачу допоможу її трохи з малечою. Впевнений сестра зараз не відмовиться від моїй допомоги з немовлям, і можливо дасть мені якусь пораду, чи хоча б підтримає. Хочеться вірити в те що Мирослава мені не відмовить, але враховуючи той факт, що я для неї всього лише друг, до якого вона не завжди ставилася з теплотою. Виникає боязнь відмови. Та сподіваюся Мирося не настільки черства і допоможе мені.
Приїхавши до сестри, двері будинку мені відкрив Ілля. Його вираз обличчя як завжди був не привітний. І мене це аж ніяк не здивувало. Моя мета зараз побачити сестру та племінницю, а на нього якось байдуже.
— Привіт! – дивиться на мене косим поглядом.
— Привіт! – промовляю, проходячи до будинку.
— А де Соломійка? – оглядаючи вітальню запитав я.
— Малу вкладає спати! – спокійним і трохи гнітючим голос відповів Ілля.
— Тоді я почекаю її в вітальні на диванчику, якщо ти не проти? – враховуючи, що будинок його, варто проявити ввічливість і запитати, а то мало що йому в голову стукне.
— Як бажаєш, – промовив з байдужістю він та сів на дивані навпроти.
Після цих слів зависла мовчазна тиша. Ілля дивився на мене не відриваючи свого погляду, а я з нетерпінням чекав коли до кімнати зайде сестричка. Цікаво, що він хоче в мені побачити? Цей презирливий погляд здається і стіни може пропалити не тільки мене.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закохай мене в себе , Вікторія Вецька», після закриття браузера.