Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

У середині наростає дуже сильна паніка. Мені страшно, неймовірно страшно, не за себе, а за Пашу. На нього тут чекає смерть, і це все через мене. Через те що я захотіла втекти, просто жити спокійне життя, а обернулося жахом на яву. Я підтискаю ноги під себе, та обіймаю себе руками, судомно намагаючись придумати план дій. Та нічого у голову не приходить, все в думках змішалося. Наш поцілунок, його грубі слова, зрада сестри. Це було найболючіше для мене, вона ще дитина, але наскільки зла.

— Що таке кралю? Уявляєш своє швидке майбутнє? – нахиляючись до мене, запитує один із виродків.

Його посмішка настільки мене дратує, що я не витримую та плюю йому в морду. Від чого його емоції швидко змінюються, і на обличчі уже не має посмішки, а тільки лють. Він витирає своє лице, та починає важко дихати.

— Я буду у тебе перший, і повір мені. Мене ти не забудеш – гарчить мов звір мені на вушко, а тоді відходить геть.

На вулиці починається метушня, я бачу як на секунду напружується Левицький, а тоді у нього з'являється переможна посмішка. Він повертається до мене, та розводить руки у сторони.

— Твій чоловік тут, один. Ха ха, я думав він розумніший – від його слів, серце стиснулось від страху та болю. Паша.

— Він на відміну від тебе чоловік – шиплю, та оглядаю кімнату, мені потрібно щось придумати, якось допомогти йому. Чому він один?

Телефон Левицького починає дзвонити, і він посміхаючись бере трубку, ставлячи дзвінок на гучномовець.

— У тебе останній шанс відпустити її – стальним тоном промовляє Паша, серце швидко б'ється слухаючи його голос.

— Навіть не знайдеш до мене, я гостинці приготував – весело промовляє, а я розумію що потрібно діяти.

— Не заходь. Їх багато і у них....– на останніх словах мені закриває один виродок рот рукою, та я не здаюсь і починаю вириватись, продовжуючи кричати.

— Ти сам напросився. Пожинай плоди – промовляючи це Паша скидає дзвінок.

Вони мовчки переглядаються, а тоді починають сміятись, тільки за секунду їхні лиця міняються. До них звертається поліція, та повідомляє що дім оточений, тож або вони добровільно мене відпускають і отримують мінімальне покарання, або ж буде штурм.

— Ми на таке не підписувались – кричить один, інші починають підтакувати.

— Я все порішаю. Зараз зроблю один дзвінок, і вони із вибачанням проїдуть до дому – з посмішкою промовляє Левицький, та починає комусь дзвонити.

Виродок який мене тримає, починає помалу відходити у бік. Мені нічого не залишається як йти за ним. Ми підходимо до стіни, декілька метрів і ми зможемо вийти на вулицю, поки Левицький з кимось свариться. У нього явно не виходить домовитись, тож на нас він не звертає жодної уваги.

— Давай так кралю. Я допомагаю тобі втекти, а ти у поліції скажеш що я не при чому. Давай думай у тебе декілька секунд, а то він договорить і всю злість на тобі зжене – на вушко мені тихенько промовляє.

Я киваю на знак згоди, моє серце завмирає коли ми починаємо швидко йти до дверей. Все тіло починає тремтіти від страху, подумки молюсь, щоб він тільки не обернувся.

Коли двері відчиняються, Левицький обертається і чоловік який мене весь час тримав штовхає мене на зовні. Починається перестрілка, я не розумію хто у кого стріляє, тому притиснувшись до землі я закладаю вуха руками, від страху не можу зробити й кроку.

— Зайченя ти як? Ти чуєш мене? Пробач мені, пробач дураку. Я так хвилювався за тебе – тримаючи мене на руках, шепотів мені на вушко Паша, а я не розуміла це сон чи реальність.

Я провалююсь у темряву, мені сниться дивний сон, як ми їдемо у машині на задньому сидінні. Паша мене весь час цілує у голову, та повторює слова вибачення.

Прокидаюсь я на ліжку, та знову не впізнаю кімнату. У голові хаос із думок, я намагаюся пригадати що сталося, та майже нічого не пам'ятаю. Озброєння виродки, Левицький і те що Паша приїхав. Оглядаю кімнату, таку я точно у домі його батьків не бачила. Швидко встаю з ліжка, та тремтячими ногами йду до дверей.

Тихенько відчиняю їх, та полегшено видихаю. Ми в домі його батьків, цей коридор я впізнаю із тисячі. Все добре. Повертаюсь назад у кімнату, у голові сильно паморочиться, та найстрашніше позаду.

Двері відчиняються і заходить Даня із тацею у руках, знову він у ролі няньки для мене. Він швидко ставить їжу на комод біля ліжка, та обіймає мене.

— Ти налякала нас. Більше так не роби – обіймаючи промовляє, я відповідаю на обійми.

— Не буду – тихо відповідаю.

— Так досить ніжностей, у тебе для цього є чоловік – з усмішкою говорить Даня, підморгнув мені. Я відчуваю як починаю червоніти, та мене цікавить запитання де Паша?

— А де він до речі? – беручи сік в руки запитую, відчуття дежавю не покидає мене. Ми це вже проходили, він повернеться злий мов чорт, наговорить грубості та піде геть.

— Він тобі сам все розповість. Та скажу так, я його таким ще не бачив – злим? Яким? Та після цих слів Даня йде геть, залишаючи мене на одинці із своїми думками.

Я поснідала, та прийняла душ. Вода трішки допомогла мені прийти до себе. Та все одно хвилювання будо дуже сильним, він напевно оскаженів від люті, а батьки? Потрібно було запитати про них у Дані.

Обмотавшись рушником я виходжу із ванної кімнати і застигаю на місці, на мене із великим букетом різних квітів дивитись Паша. Його погляд ковзає по моєму тілі, від чого на шкірі з'являються мурашки. Я фізично відчую його погляд, ніби він торкається кожного сантиметра де зупиняються його очі.

Паша акуратно кладе букет на ліжко, та підходить до мене. Він вивчає моє обличчя, ніби боїться щось на ньому побачити. Я ж не можу зрозуміти чому він не злиться, а хвилюється.

Він дуже близько, я відчую його дихання на своїй шкірі, від чого моє серце починає гучно битись.

— Зайченя – хрипким голосом промовляє, розпалюючи дивне полум'я всередині мене.

— Я такий ідіот, або як ти казала упертий віслюк – його слова викликали у мене щиру усмішку, цікаво хто йому сказав ?