Читати книгу - "Позашлюбна дитина генерального, Ірина Романовська"

Я не повинна відчувати тяжіння до іншого… Не повинна.

Проте потяг не єдине відчуття, яке охоплює мене, щойно ми з Олегом опиняємося надто близько одне до одного. Мене постійно переслідує страх, що я знову можу стати черговою галочкою в його переліку особистих перемог.

Я ще жодного разу не бачила, щоб Олег з'являвся з якоюсь жінкою на людях чи фліртував з кимось за весь період нашої спільної роботи. Це мене відверто дивує та водночас змушує радіти. Але цього все одно не достатньо, аби зняти з нього власноруч навішений ярлик «баболюба». Бо хто знає чим він займається у вільний від роботи час та з ким.

Протираю спітнілу шию пальцями.

От як, скажіть на милість, мені зараз сидіти із ним за вечерею? Як працювати, коли усі думки геть про інше? Як дивитися йому в очі, коли палаєш від бажання, та врешті-решт розповісти про сина?

Машина раптом зупиняється коло поодинокої будівлі з яскравою вивіскою «Golf».

Нічого не второпаю.

— Чому ми приїхали до гольф-комплексу? — повертаю голову в бік Тітова. — А вечеря?

Олег неквапливо обертається, на його обличчі сяє пихата посмішка.  

От дядько!

Він все заздалегідь спланував!  

Злість спалахує в мені миттєво.

— Ділова вечеря, кажеш? — я шиплю мов роздратоване кошеня.

— І вечеря, і перемовини. Я не збрехав. Просто відбуватиметься це все на дні народженні дружини одного з найвідоміших футболістів країни, — неквапливо пояснює Олег. — Я вимушений був піти на такі хитрощі, бо ти б нізащо не погодилась піти сюди зі мною знаючи все.

— Звісно, ​​не погодилась. І не погоджуюся. Я з тобою нікуди не піду. Зараз же я викликаю таксі та їду звідси, — дістаю із сумочки телефон та відкриваю телефонну книгу. — Ти підеш туди сам. Я тобі не іграшка, Олеже!

Знайти необхідний номер не встигаю. Олег вихоплює мобілку в мене з рук.

— Що ти робиш? — гримаю я, намагаючись забрати у Тітова свій гаджет. — Ти не маєш права, поверни мені його. Негайно!

— Поверну після вечірки, — Олег ховає мого корейця у внутрішню кишеню піджака.

— Та ти пішов, — бурмочу невдоволено. — Впораюся і так.

Відчиняю двері позашляховика і зістрибую на асфальт. Навіть власні високі підбори мене не зупиняють. Грюкаю дверима Олегової автівки щодуху.

Йду до будівлі гольф-комплексу, аби просити в тутешнього адміністратора чи охоронця допомоги.

— Яно, стій. Я кому кажу, стій!

Олег хапає мене за лікоть, коли до заповітних дверей залишається всього кілька метрів. Розвертає до себе та притискається всім тілом.

— Чого ж ти така неслухняна?

Його рука прослизає під моє розстебнуте пальто та лягає на поперек. Прохолодні, трохи шорсткі пальці торкаються оголеної спини. Мільйони мурашок біжать по тілу.

Ми дивимось одне одному в очі. Подумки хочу його прибити, а от фізично… Я хочу торкатися його тіла у відповідь.

Олег заводить мою руку собі за шию, другу я кладу йому на плече самостійно.

Великим пальцем він веде вздовж мого підборіддя, торкається щоки. Мільйони нервових імпульсів спалахують одночасно в мені. Я заплющую очі. Зараз він мене поцілує. Між нашими вустами лічені сантиметри. От-от все вибухне.

Але Тітов раптом відпускає мене. Одразу тілу стає холодно. Розплющую очі та розгублено дивлюся на нього. Не розумію, що сталося.

Олег куйовдить рукою своє волосся, дивиться на темне небо. Він ніби намагається перевести подих та взяти під контроль розбурхані емоції.

— Ой, та до біса воно все!

Одним кроком Олег знову скорочує відстань між нами. Мої щоки в полоні його широких долонь. Довгі пальці тиснуть на потилицю. Втекти не вийде.

Він нізащо не відпустить.

Віч-на-віч. Вуста до вуст. Олег полонить мій рот жадібним та палким поцілунком.

Я повинна відсторонитися, я повинна зупинити його.

Але я не можу. Це потяг сильніший за мене. Все, що я можу, — це притиснутися до Олега якомога ближче та віддатися безодні пристрасті, що охопила нас обох.   

Олег зірвав завісу. Прорвав блокаду. Ізоляція від нього більше не можлива. Мільйони сплячих метеликів знову оживлено пурхають в мене в животі, танцюють переможний танок своїми крилами. Їм ніби надали довгоочікувану свободу, звільнили їх від кайданів.

Мені здається, я дуже давно не цілувалася так чуттєво, так відчайдушно. Це щось неймовірне. Олег розпалив у моїх грудях давно згаслі іскри. У голові жодних думок.

Є лише він та я. Зараз. Тут. У цю мить.