Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

«П'ятниця, 7 жовтня 1881 р. Наш сніданок складався в півфунта собачого м'яса і чаю, останню дрібку якого ми сьогодні висипали в окріп. Треба пройти сорок кілометрів. Віддаємося на волю бога. Він опікувався нами досі, може, й тепер не покине. Одна рушниця зіпсувалася. Ми залишили її на тому місці, де провели ніч, а поряд поклали записку такого змісту: «Ми, офіцери і матроси із затонулого американського судна «Жаннетта», покидаємо сьогодні вранці цей нічліг і рушаємо в напрямі Кумак-Сурка чи якоїсь іншої місцевості над Леною». Прибули ми сюди 4 жовтня. У дорозі захворів матрос Еріксон. Учора він помер від злоякісного обмороження і цілковитого виснаження під час транспортування. Всі інші здорові, але страшенно потерпають від голоду. Ми з'їли рештки своїх харчових запасів. Пройшли сьогодні за три години близько п'яти кілометрів. Зовсім вибилися з сил, не могли вже більше й кроку ступити. Отаборилися поблизу викинутого на берег дерева. Обід наш складався з двадцяти грамів спирту і чашки чаю. Невдовзі ми рушили далі і дійшли до замерзлої річки. Четверо чоловік спробували перейти її, але крига під ними проламалася. Щоб люди не обморозилися, я звелів розпалити вогнище. Доки всі сушилися, я послав індіанина Алексіа пошукати чогось поїсти. Велів йому далеко не заходити і якнайшвидше повертатися. Але його немає ще й досі. Здійнявся південно-західний вітер, мряка. Далеко на півдні маячать вершини якихось гір. Алексіа повернувся із здобиччю. Він уполював білу куріпку. Ми одразу ж зварили суп з неї, поїли і залізли в спальні мішки. Зійшов місяць уповні. Небо заіскрилося зірками. Бере мороз.

Субота, 8 жовтня. Снідання — двадцять грамів спирту на літр гарячої води. Ми дісталися до якоїсь великої річки. Йдемо вздовж неї далі. Величезні льодові завали перегородили нам дорогу. Треба вертатися. Невдача. Вітер південно-східний. Снігова буря. Нема палива. По десять грамів алкоголю на кожного». Дописка лікаря:

«Алкоголь діє чудово. Вгамовує страшне відчуття голоду, заспокоює біль, що, здається, роздирає шлунок. Навіть у малій кількості підтримує сили».

Неділя, 9 жовтня. Після молитви я вислав матросів Ніндеманна і Нороса вперед шукати допомоги. Дав їм ковдру, рушницю, сорок набоїв, сорок грамів спирту і звелів іти західним берегом річки доти, поки не натраплять на якесь поселення. Вони вийшли о сьомій годині ранку, супроводжувані нашими напученнями. Ми знялися з табору. Коли переходили через якусь річечку, під нами проламався лід. Довелося зупинитися, щоб висушити вбрання. Близько десятої години ми знову вирушили в дорогу. Лі зомлів. На обід було по двадцять грамів алкоголю. Алексіа знов уполював три куріпки. Суп. Довго ми йшли слідами Ніндеманна і Нороса, які давно вже зникли з наших очей. О третій годині знову вирушили в путь. Перед нами прямовисний, високий берег. Вода в річці бурхливо рине на північ. Ми тепер не витримуємо більше двох годин дороги. Натрапили на човен. Вклалися в ньому на ночівлю. Десять грамів алкоголю.

Понеділок, 10 жовтня. Знову висилаю Алексіа на полювання. Може, йому вдасться добути хоча б куріпку. Голод страшний. Жуємо оленячу шкіру, але цим не наїдаємося. Легенький південно-східний вітер. Мороз послабшав. Проходячи повз струмок, кілька чоловік знову звалилися у воду. Насилу розпалюємо вогнище, щоб висушитися. Чвалаємо до одинадцятої. Страшенне виснаження. Заварюємо листочки чаю, які знаходимо у пляшці зі спиртом. Опівдні знов у путь. Морозний вітер з південного заходу. Заметіль. Іти вперед дуже важко. Лі благає нас покинути його тут. Але ми не залишаємо його напризволяще. Ідемо слідами Ніндеманна. О третій постій. Далі ні кроку. В нас ледве вистачило сил доповзти до якогось прибережного грота. Збираємо хмиз і розкладаємо багаття. Алексіа шукає дичини. Марно. На вечерю одна ложечка гліцерину. Ми всі вже охляли. Не позбавляй нас, боже, своєї опіки!

Вівторок, 11 жовтня. Сніговій з південного заходу. Не здужаємо рушити з місця. Ніякої звірини. Ложечка гліцерину в теплій воді. Немає поблизу хмизу на розпал. Заметіль.

Середа, 12 жовтня. Остання ложечка гліцерину з водою. Опівдні заварюємо вербове галуззя. Ми стаємо дедалі слабші. Нам ледве вистачає сил, щоб зібрати трохи хмизу. Заметіль.

Четвер, 13 жовтня. Відвар вербового листя. Дужий південно-західний вітер. Від Ніндеманна ніяких вістей. Наша доля в руках бога. Якщо він не змилостивиться — ми пропали. Ніхто з нас не може вже й кроку ступити в хуртовині, а лишитися тут — це приректи себе на голодну смерть. Сьогодні після обіду ми здужали пройти два кілометри, перебрели ще якусь річку чи притоку попередньої. Лі не встигав за нами. Знайшли в скелі грот, щоб відпочити. Я послав одного по Лі, але той лежав під снігом і ждав уже тільки смерті. Ми помолилися. Страшенна завірюха. Жахлива ніч.

П'ятниця, 14 жовтня. Сніданок. Відвар вербового листя. Обід — чай з вербового листя. Завірюха влягається.

Субота, 15 жовтня. Минає 125-й день відтоді, як затонула «Жаннетта». Сніданок. Відвар вербового листя і два старі черевики. Вирішуємо йти за всяку ціну. На світанку Алексіа зовсім знесилів. Надибали човен, яким колись перевозили збіжжя. Він був порожній. Відпочинок. На обрії в сутінках видніється щось, ніби стовп диму.

Неділя, 16 жовтня. 126-й день. Стан Алексіа погіршав. Ми проказали молитву.

Понеділок, 17 жовтня. 127-й день. Алексіа вмирає. Лікар перехрестив його. Ми прочитали молитву. Сьогодні день народження Коллінза. Алексіа вмер при сході сонця. Виснаження від голоду. Тіло, загорнуте в прапор, ми поклали до човна.

Вівторок, 18 жовтня. 128-й день, повітря пом'якшало. Падає сніг. Ми віднесли човен на середину замерзлої ріки і заклали його кількома брилами.

Середа, 19 жовтня. 129-й день. Порізали намет, щоб зробити собі взуття. Лікар підшукав місце для табору. Добрели туди вже затемна.

Четвер, 20 жовтня. 130-й день. Ясно, сонячно і дуже морозно. Каах зовсім знесилів.

П'ятниця, 21 жовтня. 131-й день. Опівночі Каах був уже неживий.

Субота, 22 жовтня. 132-й день. Ми віднесли