Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

Оскільки зусилля нагрубити йому були понад її силу, Анна

вирішила не опиратися.

— «Прінс», — розповідав і показував він на білі керамо-гелеві

внутрішні стіни ангару, — належить до бойових кораблів класу

«Ксеркс», або як ми ще їх називаємо, дредноутів третього

покоління.

Човник, у якому вона прилетіла, в його трюмі здавався

крихітним під цими кафедральними склепіннями.

— Ми їх називаємо дредноутами третього покоління, бо це

третя глибока модернізація після гонки озброєнь під час

першого марсіянсько-земного конфлікту.

Такий собі був це конфлікт, подумалося Анні. Марсіяни щось

там бурмотіли про незалежність, а ООН будувала великий флот.

Марс будував невеликий флот. А потім Соломон Епштейн

покинув аматорський яхт-спорт на Марсі й заходився

конструювати перший термоядерний двигун, де було подолано

проблему перегріву та швидких перевитрат пального на

постійній тязі. І раптом у Марса завелося декілька дуже, дуже

спритних кораблів. І вони собі сказали: «Чуєте, а чого б нам не

колонізувати решту Сонячної системи? То будете на нас злитися

чи будемо любитися?» ООН прийняло розважливе рішення, з яким погодилася більшість населення: розміняти Марс на

половину Сонячної системи — справді вигідна домовленість.

Це не означало, що сторони покинули вигадувати кращі

способи нищити одна одну. Про всяк же випадок.

— …трохи більше пів кілометра завдовжки і двісті метрів

у найширшому місці, — продовжував розповідати діловод.

— Вражаюче, — озвалась Анна, намагаючись зосередитись.

Хлопчина тягнув її багаж на маленькому візочку до секції

з ліф тами.

— Вони їдуть уздовж всього корабля, — натиснув він кнопку на

панелі управління. — Ми їх звемо кільовими ліфтами…

— Бо їдуть попід цілим кораблем? — запитала Анна.

— Так! Колись так звалося дно морського корабля, тож на

космічному флоті вирішили берегти стару номенклатуру.

Анна кивнула. Його ентузіазм її виснажував і причаровував

водночас. Він хотів справити на неї враження, тому вона

вирішила, що буде враженою. Так просто комусь бодай трошки

помогти.

— Звичайно же, низ у корабля досить умовний, — правив він

далі, поки піднімався ліфт. — Завдяки використанню гравітації, що формується від перебування на реактивній тязі, ця палуба

завжди орієнтована в тому напрямку, звідки йде тяга, тобто в бік

корми. Верх завжди із протилежного їй краю. Інші чотири

напрямки розрізняти не так просто. Дрібніші кораблі можуть

сідати на поверхню планети, і в них нижня частина корабля

зазвичай містить шасі та стартові рушії.

— Думаю, «Прінс» для такого завеликий, — припустила Анна.

— Ще й як завеликий! Та наші човники й корвети спроможні

сідати на тверду поверхню, хоча така робота їм випадає не часто.

Двері ліфта відчинилися з черговим дзвіночком, і діловод просунув її багаж у зал.

— Коли ми занесемо ваші валізи, можна буде продовжити

екскурсію.

— Діловоде? — звернулася до нього Анна. — Мені можна так до

вас звертатися?

— Звісно. Або пане Ічіґава. Або й навіть Джин. Ви же цивільна.

— Джине, — продовжила Анна, — чи гаразд мені лишитися

у себе в каюті? А то я страшенно наморилася.

Він покинув тягнути її багаж і двічі кліпнув, дивлячись на неї.

— Але ж капітан наказав провести всім VIP-гостям повні

екскурсії. Включно з містком, доступ на який зазвичай

дозволено тільки черговим офіцерам.

Анна поклала руку йому на плече.

— Я розумію, який це привілей, але побачити місток хотілось

би з розплющеними очима. Ти же розумієш мене, правда? —

вона трохи стисла його руку та якнайстаранніше посміхнулася.

— Звісно, — всміхнувся він їй у відповідь. — Ходімо сюди, мем.

Озираючись навколо, Анна ніяк не могла вирішити, чи справді

їй кортить бачити решту корабля. Усі коридори мали абсолютно

однаковий вигляд: сірий полірований матеріал із чимось

губчастим під ним. Мабуть, це якась захисна поверхня, вирішила вона, щоби убезпечити флотців від травмування через

удари об стіни. Все, що не було сірим матеріалом, було сірим

металом. Механізми, які би могли найбільше приголомшити

людину на військовому кораблі та справити на неї