Читати книгу - "Трагедії"

АМФІТРІОН

Всі ми пропали!.. Пропали ми всі!..

ТЕСЕЙ

А як зробив це?

АМФІТРІОН

В приступі шалу дітей убив

Стоголової гідри отрутою.

ТЕСЕЙ

Це все від Гери... Хто ж то сів між трупами?

АМФІТРІОН

Це він, страдник той - мій син - тужить там;

1200] Що на гігантів, було, йшов із безсмертними -

На смертоносний бій в полі флегрейському.

ТЕСЕЙ

Гай-гай! Чи був хто в світі нещасливіший?

АМФІТРІОН

Ні, нема таки іншого, [190]

Хто б таким тягарем і трудів, і страждань

Пригнутий був!

ТЕСЕЙ

Чого ж полою вкрив, сердешний, голову?

АМФІТРІОН

Щоб у вічі йому ти не глянув,

Бо ж твоїм побратимом назвався,

А нині він - дітовбивця.

ТЕСЕЙ

1210] Я тут, щоб співчувати. Відслоніть його!

АМФІТРІОН

Мій сину! Ти чув? Не ховай очей,

До сонця, молю, повернись лицем!

Побратимства борг має взяти верх

Над твоїми слізьми.

Я торкаюся, глянь, підборіддя твого,

Я коліна обняв твої, сльози гіркі

Проливаю з очей старечих.

Отож, сину мій,

Не поривайсь, мов лев, шалом охоплений,

1220] Стежкою згубною смерті жадаючи!

Що ж то за лік од бід - біди громадити?

ТЕСЕЙ

Тож годі вже сидіти, в біль занурившись!

Не відвертайсь од друзів, глянь у вічі їм!

Хоч ти у найчорнішу хмару вкутайся,

Незмірні твої біди проглядатимуть.

Чому правицю простягаєш боязко?

Гадаєш, я боюся привітать тебе?

В нещасті я - з тобою; чи ж не ти колись

Мене зробив щасливим, із безсонячних

1230] Осель Аїда знов до сонця вивівши?

Гидка мені та вдячність, що старішає,

І той щасливець, що в однім судні плисти

Із друзями в негоду не наважиться.

Ставай же! Глянь на мене. Годі голову

У плащ ховати. Риса благородного -

Приймати незворушно, що боги дають.

(Відслоняє йому обличчя).

ГЕРАКЛ

Тесею, бачиш долю діточок моїх?..

ТЕСЕЙ

Про все я чув, та й бачу, що показуєш. [191]

ГЕРАКЛ

І сонцю хочеш одслонить лице моє?..

ТЕСЕЙ

1240] А що ж то? Смертний, оскверниш богів діла?

ГЕРАКЛ

Тікай, тікай од скверни! Не торкайсь мене!

ТЕСЕЙ

Якщо про друга йдеться - скверни жодної.

ГЕРАКЛ

Ну що ж. Я не жалію, що сприяв тобі.

ТЕСЕЙ

Зберіг я вдячність; отже, співчувать готов.

ГЕРАКЛ

Чекаю, дітовбивця, слова щирого.

ТЕСЕЙ

Твоє страждання, жереб твій оплакую.

ГЕРАКЛ

Стрічавсь тобі хтось інший нещасливіший?

ТЕСЕЙ

Біда твоя безкрая: до небес сягла.

ГЕРАКЛ

Тому-то я, мій друже, вмерти вирішив.

ТЕСЕЙ

1250] І тим богів дійняти сподіваєшся?

ГЕРАКЛ

Боги - мене забули; я - про них забув.

ТЕСЕЙ

Гляди, бо за зухвальство ще поплатишся.

ГЕРАКЛ

Нещастя моє повне; більше - нікуди.

ТЕСЕЙ

Ну й що, вповитий гнівом, що робитимеш?

ГЕРАКЛ

Ізнов піду під землю, тільки мертвий вже. [192]

ТЕСЕЙ

Для цього, друже, не потрібно й розуму.

ГЕРАКЛ

Повчаєш... Бо нещастя обійшло тебе...

ТЕСЕЙ

То це Геракл говорить, що намучивсь так?..

ГЕРАКЛ

Цієї ж муки вже б ніхто не витерпів.

ТЕСЕЙ

1260] Це друг людей великий, добродійник їх?

ГЕРАКЛ

А що поможуть люди? Гера верх бере.

ТЕСЕЙ

Не йди з життя безглуздо. На Елладу зваж!

ГЕРАКЛ

Послухай, як я легко всі ті заклики

Спростую своїм словом - доведу тобі,

Що жить не маю права, та й раніш не мав.

Насамперед: од батька я народжений,

Що, вбивши старця-тестя, не очистившись,

У дім привів Алкмену - й сповила мене.

Коли ж не так, як треба, рід заснований,

1270] То й дітям щастя все життя не бачити.

А Зевс - хто б там не був він - породив мене

На зло для Гери, тільки ти не гнівайся,

Мій батьку сивий: лиш тебе я батьком зву.

Наслала ж бо на мене, у колиску ще,

Дружина Зевса, Гера, зміїв жадібних,

Із поглядом Горгони, щоб загинув я.

Коли ж я став дорослим, силу рук відчув,

То потрудивсь немало - хто не чув про це?

Були і леви, і тритілі велетні -

1280] Тіфони, і гіганти, і кентаврів гурт

Чотириногих - з ким лиш я не мірявся?

І Гідру, що раз по раз свої голови

Відрощувала, вклав я, безліч інших ще

Трудів звершивши, у підземний світ зійшов

З наказу Еврістея: вивів пса звідтіль -

Аїдового стража триголового.

І врешті - труд останній, найскорботніший:

Дітей убив я... Ось вінець страждань моїх.

Нема тут ради: в Фівах, дорогих мені,

1290] Уже б не зміг я жити: ні то в храм піти, [193]

Ні в колі друзів серцем звеселитися -

Від себе, вбивці, я б усіх одстрашував.

Податись в Аргос? Та кому? Вигнанцеві?

А, може, далі, в інший край податися?

Та скрізь на мене скоса позиратимуть -

Усяк мене впізнає - ще й слівцем кольне:

«Чи то не той, син Зевса, що дітей своїх

Убив і жінку? Краще б забиравсь відсіль».

Хто славу мав щасливця, - переміну той

1300] Сприймає важко; хто ж усе життя в біді,

То не страждає: з нею споріднився він.

Дійду до того, що й земля, озвавшися,

Не дасть, щоб я торкнувся, осквернив її,

А море - щоб по ньому переправився,

Як і всі ріки. Мов той Іксіон колись,

До колеса прикутий, вік каратимусь.

Найкраще хай не бачать мене елліни,

Серед яких, бувало, і мені велось.

Та й нащо жити? Що ж то за життя таке -

1310] Нікому не потрібне, заплямоване?..

То хай же в танець Зевсова дружина йде,

Хай б'є Олімп ногою, задоволена:

Чого жадала палко, - домоглась того -

Вдалось їй мужа, першого з-між еллінів,

У прірву кинуть. То таку-от маємо

Вшановувать богиню?.. Через ревнощі

До Зевса так скарати добродійника

Еллади, хоч вини за ним - ніякої!..

ТЕСЕЙ

Це не хто інший, а дружина Зевсова,

1320] Як сам відчув ти, стільки зла вподіяла.

Повчати ж легше, ніж самому біль терпіть.

Із нас, людей, од долі хто захищений?

А хто з богів? (Якщо співцям повіримо).

Чи завжди чесне ложе спорідняло їх?

Чи син не брав у пута батька рідного,

Рвучись до влади? Та ніхто не кинув ще

Олімпу: що вчинили,' - те забулося.

То чи годиться: поставати смертному

Супроти того, з чим безсмертні миряться?

1330] Покинь же рідні Фіви, як закон велить, -

І в край Паллади ми пліч-о-пліч рушимо.

Очистиш руки, вбивством заплямовані, -

І дім тобі, й частину свого статку дам,

Дари афінян (сім дівчат, сім хлопців я,

Бика на Кріті вбивши, врятував для них) -

Усім я поділюся. Скрізь