Читати книгу - "Міст на річці Куай"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гра для нього вже зіграна. Як, зрештою, і для Вардена, що, безперечно, теж помітив цю зраду річки Куай і теж не має змоги вплинути на події. Можливо, Джойс?.. Але хлопець, мабуть, і не завважив того, що сталося! Та й чи здатний він виявити волю, необхідну за цих трагічних обставин? Шірсові вже не раз доводилося ставати на герць із долею в таких ситуаціях, і тепер він гірко шкодував, що був не на Джойсовому місці.
Минули дві години — довгі, як вічність. Звідси, згори, було добре видно бараки в таборі. Шірс бачив, як там метушаться японські солдати у повній парадній формі. Вони шикувалися за метрів сто від річки, щоб привітати вищих чинів, які їхали в поїзді. «Може, приготування до цієї церемонії цілком поглине їхню увагу?» — з надією подумав Шірс. Та ось із вартівні вийшов патруль і рушив до мосту.
Солдати на чолі з сержантом ступають на міст і розходяться цепом обабіч колії. Вони простують повільно, безтурботно, рушниці недбало лежать у них на плечах. їхній обов’язок — востаннє перевірити колію перед прибуттям поїзда. Час від часу котрийсь із них зупиняється і перехиляється через поручні. Цілком очевидно, що солдати все роблять лише для годиться. Що може статися на мосту через річку Куай у цій Богом забутій долині? Спостерігаючи за солдатами, Шірс каже собі: «Вони дивляться, але нічого не бачать». Кожен їхній крок лунко віддає йому в голові. Він намагається не відводити від них погляду, не пропустити жодного їхнього руху, і в його серці мимоволі складається молитва до Бога, до чорта, і ще хто знає до якої містичної вищої сили, якщо тільки вона існує. Солдати машинально прискорюють крок. Ось вони вже поминули середину мосту. Сержант спирається ліктями на поручні і, показуючи пальцем на річку, щось говорить передньому солдатові. Шірс кусає собі руку, щоб не закричати. Сержант регоче. Очевидно, вони там розмовляють про те, що спала вода. Потім солдати рушають далі. Шірс таки мав рацію — вони дивляться, але нічого не бачать. Йому здається, що коли він супроводжує їх отак поглядом, то якось на них впливає. Сказати б, навіювання на відстані. Ось уже зник останній солдат. Вони нічого не помітили.
Японці повертаються назад. Вони так само невимушено простують мостом. У найнебезпечнішому місці один із них, згинаючись навпіл, перехиляється через поручні, а тоді спокійно рушає вслід за товаришами.
Пройшли. Шірс витирає з чола піт. «Нічого не помітили». Шірс машинально повторює пошепки ці слова, ніби намагаючись збагнути те диво. Хвилю він ще пильно стежить за патрулем і губить його з очей аж тоді, коли він змішується з рештою японських солдатів. Шірса сповнює химерне почуття гордощів.
«На їхньому місці, — бурмоче він, — я був би не такий легковажний. Будь-який англійський солдат здогадався б, що тут щось не те… А поїзд, до речі, скоро має прибути».
Немов у відповідь на цю його думку з ворожого берега долинає хрипка команда. Солдати рушають. Шірс вдивляється вдалину. На виднокрузі з боку рівнини здіймається невеличка чорна хмарка диму — то наближається перший японський состав, який везе солдатів, спорядження та представників вищого японського командування. Незабаром він проїде по мосту через річку Куай. У Шірса відлягає від серця. Сльози радощів застилають йому очі.
«Тепер ніщо не стане нам на дорозі, — шепоче він. — Випадок зіграв із нами свій останній жарт. За двадцять хвилин поїзд буде тут». Шірс опановує себе і знов спускається до підніжжя гори, щоб очолити групу, яка має прикрити відступ Джойса. Поки він продирається крізь чагарник, зігнувшись у три погибелі, щоб його не помітили, на протилежному березі з’являється й велично простує до мосту офіцер у формі англійського полковника.
В ту саму хвилину, коли Шірс, ще не оговтавшись од надміру вражень та переживань, досяг свого поста, коли в думках він ще смакував наперед вибухом, у ту саму хвилину полковник Ніколсон ступив на міст через річку Куай.
У повній злагоді з власним сумлінням, всесвітом і тим Богом, в якого він вірив, — усе це відбивалося в його очах, голубіших, ніж тропічні небеса після бурі, — кожною порою засмаглої, аж червоної шкіри відчуваючи насолоду від заслуженого відпочинку, мов ото ремісник, що виконав важку роботу й тепер сповнений гордощів — хіба ж не завдяки своїй мужності та наполегливості він подолав усі перешкоди; гоноровито пишаючись справою, завершеною ним та його солдатами в цих таїландських джунглях; впевнений, що тепер він, збагативши ще одним вагомим епізодом західні легенди про будівничих імперій, цілком гідний своїх пращурів; твердо переконаний, що ніхто не впорався б із завданням краще за нього; заскорузлий у шовіністичних переконаннях про переваги в усьому своєї раси; щасливий, що за шість місяців він блискуче це підтвердив; набундючений, мов індик, од радості, яка щедро окупила всі його зусилля; смакуючи такими переможними наслідками; п’яніючи від подробиць здобутої саме ним, як він гадав, перемоги; захоплюючись якістю зведеної під його орудою споруди й намагаючись у цілковитій самотині полічити всі переваги, що стали наслідком працьовитості й високого інтелекту, а також прагнучи востаннє проінспектувати збудований ним об’єкт, полковник Ніколсон велично ступив на міст через річку Куай.
Два дні тому більшість полонених солдатів і всі офіцери вирушили строєм на збірний пункт, звідки їх мали переправити на Малайський архіпелаг або до Японії на нові роботи. Залізниця була готова. З наказу його імператорської величності в Токіо завершення будівництва відсвяткували в усіх будівельних групах Бірми й Таїланду.
Полковник Ніколсон наполіг, щоб цю подію з небаченою помпою відсвяткували й у таборі біля річки Куай. У таборах на всій лінії освячення залізниці починалися промовами японських вищих чинів — генералів або полковників, — які, запально жестикулюючи, промовляли з дерев’яних помостів, усі у високих чорних чоботях та сірих рукавичках. Вони безбожно спотворювали європейські слова, звертаючись до цілих легіонів білих людей — кульгавих, хворих, вкритих виразками й майже безумних від багатомісячного перебування в цьому пеклі.
Сайто теж сказав кілька слів. Він, як завжди, підкреслив, звичайно, значення південноазіатського регіону, проте зволив і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міст на річці Куай», після закриття браузера.