Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Аріелла Віндор

Рятівний стукіт у двері пролунав несподівано. Не знаю, що трапилося б далі, якби не він. Вірніше я знаю. Дракон поцілував би мене, і я сама була не проти цього поцілунку. Але що далі? З кожним днем я все менше можу протистояти дракону. Він заворожує мене, заманює у такі глибини, про які я навіть не підозрювала. Але так не можна!

Я швидко відштовхнула дракона і поспішила униз, намагаючись заспокоїти серце, що хотіло вирватися з грудей. Дорогою сховала ключі, що так і стискала у кулаку, до кишені.

На порозі стояли мої «женихи». Ті, які не викликали у мене і сотої долі тих відчуттів, що викликав дракон. Розчарування від цього міцно оселилося десь у куточку моєї душі.

Я здивовано переводила погляд з одного на іншого. Вони були досить впевненими і зосередженими, що вказувало на те, що ці двоє вже встигли за моєю спиною про щось домовитися. А зараз просто прийшли повідомити мене про це. Першим заговорив Невіш.

– Арія, ти нічого не хочеш мені пояснити? – почав він.

Невіш виглядав дуже грізно. Не зважаючи на відсутність некромантського дару, все ж таки він був нащадком давнього некромантського роду, що явно відображалося на його зовнішності. Бліде обличчя, світле скуйовджене волосся і погляд майже неживих очей. Це було моторошно. Чомусь раніше я не помічала цих його особливостей, а розгледіла їх лише зараз. Дивно.

– Що саме? – я перевела погляд з Невіша на Міртена, але той стояв осторонь, ніби його це не стосувалося, і це взагалі не він до мене прийшов.

Міртен, як і його син, не мав нічого спільного з Невішем. Він був низеньким, товстуватим чоловіком. На його розчервонілому обличчі виділявся великий ніс. Коротке темне волосся було гладко причесаним, а очі виглядали як дві чорні намистинки. Все як завжди. Тут нічого не змінилося.

– Арія, до нас тут дійшли слухи, – продовжив Невіш, – що у тебе в будинку живе чоловік!

Останнє слово він аж виплюнув, так йому було гидко його вимовляти. Невіш був роздратованим, як ніколи.

– І що? – не розуміла я. Не збиралася грати у їхні ігри. Або нехай пояснюють в чому справа, або забираються геть.

– Як то що? У тебе весілля на носі, а ти тут чоловіків до себе запрошуєш? Ти подумала, що скаже на це Іррида? Чи ти думаєш, що таке тобі зійде з рук?

– Що зійде?

– Арія, не прикидайся, – продовжував своє Невіш. – Тобі ж потрібен цей шлюб, а ти твориш неподобство!

«Урос, що відбувається? Що найшло на Невіша?»

«Їм твоя шлюбна угода не прийшлася до смаку».

– Аріє, то як щодо чоловіка, це правда? – нарешті приєднався до розмови Міртен. – Арія, ми не будемо тебе покривати! Моя сім’я – порядні люди. Але якщо ти оступилася, – Міртен зробив багатозначну паузу. – Хоча, на твоє щастя, Невіш готовий взяти тебе за дружину, закривши очі на все. Але і ти маєш чимось поступитися.

– Поступитися? Я?

– Так, в умовах, що склалися, не гоже виставляти свої умови, – видав Невіш.

– То ти хочеш, щоб я відмовилася від своєї шлюбної угоди? – закінчила я замість некроманта, і на його обличчі розцвіла тонка посмішка, вказуючи на те, що я правильно його зрозуміла.

Все ж таки некромант не дракон, і не вміє так ретельно приховувати свої емоції. А ще я тільки-но помітила, що вони як дві протилежності. Ох, що ж то коїться? Чому я порівнюю їх?

«Я ж казав. Шлюбна угода справила на них враження. Але ти помітила, Міртен вже здав свої позиції і поступився Невішу. Чи не було це спланованим з самого початку?»

«Ти правий, щось тут не чисто. Але шлюбну угоду я не відміню в жодному разі! Зараз я їм влаштую!»

І тільки-но я відкрила рот, як поряд з’явився дракон. Його рука обвила мою талію міцно притискаючи мене до свого гарячого боку.

– Люба, – прошепотів він мені в маківку, – а хто тут у нас?

Лише заради цього моменту варто було пробачити дракону його витівку.

Міртен одразу зблід, розглядаючи дракона, а от некромант буравив дракона злим ненавидячим поглядом. Схоже для Невіша, на відміну від Міртена, поява дракона не була несподіванкою.

– А кажеш, що нічого не розумієш, – взяв себе в руки Невіш. – Арія, як ти могла, напередодні весілля! Ти подумала, що станеться з тобою потім? Кому ти будеш потрібна? – продовжував своє некромант.

Що ж вони за виставу тут влаштували. Самовпевнені дурні! Вирішили, що я нікуди не подінуся і з мене можна буде витягти побільше! Ненавиджу!

– А це місцеві жителі. Оце, – я ткнула пальцем в некроманта, – Невіш, із давнього некромантського роду.

– Невіш значить, – протягнув Ріхтер, вивчаючи некроманта. – Отже, це той «жених», що вирішив ризикнути твоїм життям, щоб отримати некромантський дар?

«Ох, а дракон часу дарма не гаяв. Он як досконало прочитав шлюбну угоду. Ой-йой. Там же і моя угода лежала! Невже він і її?»

«І її теж», – запевнив Урос.

– А це виходить Міртен? – дракон перевів погляд на іншого «жениха».

– Так, місцевий ділець.

– Той який намагається пристроїти свого розумово відсталого синочка, та ще й відхопити всю твою спадщину, включно з родовими реліквіями?