Читати книгу - "Сплетіння доль: оазис на двох, Вів Жарні"

Юнак готовий був лікті собі кусати. Підійшовши до інорасця, який одягався, Коррін обняв його зі спини і завмер, збираючись з думками.

— Я не ображаюсь. Чесно визнаю, що поквапився, — сказав Квіт, притулившись до вологого торсу. Те, що землянець не втік, було гарною ознакою. По́дії під шкірою захвилювалися, і Джорі вловив їхній рух животом та грудьми. — Тобі краще відійти, — констатував факт лілеєць, не намагаючись відсторонитися, чим давав хлопцю свободу вибору. — Коли ти близько, мені важко тримати їх всередині.

Ігноруючи ворушіння щупалець, яке посилилося, Коррін втулився обличчям у пелюстки інорасця і, плутаючись, заговорив:

— Можеш мені не вірити, Квіте, але справа не в тобі… Не в подіях. Я не терплю ніжностей… там. Мені важко підкорятися. Я не вмію віддавати контроль над своїм тілом партнеру. Тоді я сам собі здаюся надміру безсоромним, відкритим і безпорадним. Це не дає мені розслабитися та отримати свою дозу задоволення.

Лілеєць погладив обіймаючи його рук і повернувся до хлопця обличчям. Джорі відвів погляд. Теффі здалося, що за «не вмію» знову таїлася якась фобія.

— Дозволь мені дещо зробити. Закрий, — Квіт провів пальцями по повіках Корріна.

—  Не видави.

— Після сплетіння між міннає та міддає встановлюється емпатичний зв'язок, — залишив підначку без уваги Теффі. — Заспокойся, боляче не буде, — лілеєць зафіксував його голову руками. — Ти іншої раси, я не впевнений, що вийде, але спробую.

— У помсту за невдалий секс ти хочеш винести мені мозок? — колупання в черепушці Корріна не обнадіювало.

— Внести, — пожартував лілеєць і випущеними подіями торкнувся куточків очей землянина. —  Не смикайся, я хочу тебе пізнати і зрозуміти.

Проникнути в чужий розум було не важко, а ось розібратися у вирі почуттів та емоцій — та ще задачка. Квіт подумки занурив щупальця в різнокольоровий потік, і в його голову хлинули відчуття впереміш з о́бразами.

Дитинство Джорі: батько та землянська самиця — пародія на сім'ю, де дітям давалося все, окрім любові. Вимушене підпорядкування строгому батькові.

Отроцтво: хлопець, якого Коррін вважав другом, завалив підлітка на мат у шкільному спортзалі, за чим послідувала кривава бійка. Догана від батька, із наказом стежити за своєю дупою, а то «блондинисті патли багатьом спокою не дають».

Юність: гризня з домашніми, Джорі встав на диби, не бажаючи пов'язувати своє життя з армією. Втеча з дому та вступ до інституту технологічної спрямованості. Розчарування в людях та споживче ставлення до них — егоїзм, який допомагав вижити…

«Він дуже молодий. Хлопчисько, який заплутався у своїх бажаннях та можливостях. Значна частина страхів надумана, Джорі сам себе ними труїть. Побоюється втратити авторитет, втратити верховенство в нашій парі й виявитися покинутим через непотрібність... А що в рожевому потоці? — Квіт сунув подію у вузький струмочок. — Присвячений мені. О, Древобог! Я справді йому подобаюся!»

Втративши концентрацію, Теффі вислизнув із чужої підсвідомості, здригнувшись усім тілом. У Корріна потемніло в очах, і він зчепив руки в замок, боячись загубити лілейця, який ворухнувся.

— Ще один ньютон і ти розтрощиш мені щитки.

—  Хто? Кого?

Теффі зробив спробу вивільнитися, проте задушливі обійми цьому завадили. Квітковий хлопець покрутив головою, лоскочучи Джорі лессами.

— Прикладена сила у землянців ньютонами вимірюється, чи я помиляюся? Ти стискаєш мене дуже сильно… — пояснив він розгубленому спієнсу. —  Куди? — Квіт не дав йому повністю відсторонитися й обхопив за шию. Ставши навшпиньки, наблизив губи до вуха і голосно зашепотів: — Ти великий, як ваш звір із хоботом, а мізків у тебе як у місика.

Джорі хмикнув, отримавши невтішну характеристику, що прирівняла його розумові здібності до одомашнених гризунів.

— У мене в голові порожньо?

— Навпаки: багато зайвого. Як ксенопсихолог-самоучка, заявляю: по-перше, ти нізащо не впадеш у моїх очах. По-друге, у лілейських сім’ях панує рівноправність. У нас немає поділу за статевою та віковою ознаками. Щоб не відбувалося між подружжям у ліжку, воно не накладає відбиток на їхнє повсякденне життя і не робить одного гіршим за іншого. Суди сам: я займаюся рослинами, ти — полюєш... Збираєшся. Наші сфери діяльності не перетинаються, проте разом ми становимо тандем, який напрацьовує загальний коефіцієнт корисності. — Прикусивши язик на «підростеш — зрозумієш» Теффі висловився обтічно. — Згодом ти в цьому переконаєшся. А поки що я не робитиму того, що викликає в тобі негатив.

Джорі відчув себе повним дебілом на тлі лілейця, який розкопав його «страшну таємницю». Не знаючи що відповісти, він мовчки поцілував розумника, вкладаючи в поцілунок подяку, а не пристрасть.

—  Додому? — обійняв хлопця подіями за поперек Квіт.

— Так, тільки дай штани натягнути, — зніяковів землянин.

***

За пізнім сніданком Шорша довго принюхувалася до хомо сапієнса і легенько боднула його рогатою головою в руку.

— Квіте, чого вона хоче? — спитав Джорі, висмоктуючи з панцира соковите м'ясо равлика.

— Гладитися.

Від такої новини Коррін ледь не подавився.

— Чого б це? Вона ж мене терпіти не могла.

— На тобі залишився мій запах. Скупаєшся, Шорша знову тебе кусатиме, а до того — ти в нашій родині.

— Що треба зробити, щоб залишитися в ній? Частіше тебе торкатися? — маскуючи серйозність питання усмішкою, запитав Коррін. — Я не проти зайняти її нічне місце, — кивнув він на ящірку, буравлячи поглядом Квіта.

«Не можна, ми не подружжя… На оазисі мені нема перед ким зображати праведника… Це порушення лілейських норм поведінки… Я манід мені немає різниці… Що б сказали мої батьки?..»