Читати книгу - "Сплетіння доль: оазис на двох, Вів Жарні"

Битва бажань із вихованням затягнулася, і Теффі, зайшовши в глухий кут, відповів нейтрально:

—  Я подумаю.

У Корріна шматок встав у горлі, їсти розхотілося. Після того, що сталося на галявині, він логічно припустив, що їхні стосунки зміняться на краще.

— Я чекав чогось конкретнішого.

— Не можу я так одразу.

—  О'кей.

—  І що воно означає? — насторожило інопланетянина нечуване ним слово.

—  Нічого. Як і твоє «подумаю», — запально мовив юнак.

— Але ж я…

— Квіт, так чи ні, третього не дано, — нетерпляче перебив Джорі. — У нас із тобою чортів танок: крок уперед — два назад. Мені він набрид, а тобі? — Теффі знизав плечима, претензії землянця були зрозумілі, проте переломити себе він не міг. — Отже, влаштовує, —  підвів риску Коррін, замовкаючи. Користі стрясати повітря не було, коли слова відскакували від лілейця, як м'ячики-стрибунці від стіни.

Чудовий ранок змінився напруженим днем. Через нервове перезирання у хлопців все валилося із рук, а забиті подумки оформленими, проте не висловленими доводами голови, гули гучніше вуликів.  

Ввечері, як і передбачав Квіт, ящірка куснула викупаного Джорі за палець на нозі. За що отримала тією ж ногою по морді й відлетіла в траву. Землянець, у свою чергу, отримав догану, що негоже ображати маленьких.

— У печері спатиму або я, або ця повзуча тварюка! — психанув доведений до сказу юнак, прикладаючи до постраждалого місця нібито лікувальний листка, поданий лілейцем.

— Нерозумно ображатися на домашнього улюбленця.

— Таких улюбленців присипляти треба, щоб на людей не кидалися, — опонував хлопець. —  Ти вибрав: я чи вона?

— Джорі, ти поводиш себе як дитина, — обурився лілеєць.

—  Як скажеш, —  Коррін, навмисне припадаючи на ногу, зайшов у печеру і покинув її з оберемком постільного. — Ночуватиму під кущем. Вогнище розведеш сам, я показував, як треба. Приємних тобі та ящірці снів.

—  Рано спати.

—  Я втомився. — Джорі відійшов убік і розстелив спальні речі. Сховавшись з головою  під ковдру, він став старанно прикидатися сплячим, втім, довго сон зображати не довелося. Той прокрався до морально виснаженого землянина на м'яких лапах і подарував чергове сновидіння за участю пелюсткового.

— … він зробив мене крайнім, — поділився із Шоршею нагальною проблемою Квіт, готуючись відійти до сну раніше, ніж зазвичай.

Ящірка кліпнула третім повіком і потягнулася. Із заходом сонця вона ставала апатичною і малорухомою, як усі представники її племені. Теплокровний, що смачно пах і смачно годував загасив в обкладеній камінням виямці кероване полум'я і в повній темряві ліг біля Шорші. Щоб гріти її, звичайно. Ящірка позіхнула і влаштувала голову на лапах. Вона була сита й щаслива, чого не міг сказати про себе Квіт. Йому не вистачало дихання по сусідські, що додавало йому спокою та впевненості у завтрашньому дні. На груди квіткового хлопця тиснуло, ніби там лежав камінь, що звалився зі склепіння печери.

«Ти образив Джорі, — льодисто кольнуло здавлене в лещатах серце. — Він старається для тебе, а ти не зміг дати чіткої відповіді, — від холодного кристала поширилася паморозь. Дрімаючий Квіт згорнувся клубком, щоб зберегти тепло, але ковдра не рятувала. — Не можна одночасно тягнутися до Джорі й відштовхувати, знаходячи собі смішні виправдання. Через твої викрутаси землянець може припинити спроби зблизитися. Не допусти цього. Йди до нього!»

Квіт сіпнувся й сів. Останній наказ пролунав у голові так голосно, що лілейцю, який перебував на кордоні сну та реальності здалося, ніби голос належав батькові.

— Нає? — покликав він, вдивляючись у непроглядну темряву й очікувано не отримавши відгуку. Навіть відлуння не було. Кам'яний мішок мовчав, обступивши Квіта сірими байдужими стінами.

«Без Джорі печера охолола. З неї вивітрився затишок, вона перестала бути домом. Я зовсім один тут. Він зовсім один там. Ось що найнеправильніше в нашій ситуації, решта — відмовки… І в мене вони закінчилися».

— Дякую за промивання мізків, нає, — мовив Квіт і, вставши в центрі печери, вклонився. Після чого прихопив свою ковдру, переклавши Шоршу на вільну, і вийшов надвір. Рухаючись второваною стежкою, лілеєць швидко знайшов місце ночівлі землянця і притулився біля нього.

—  Квіт? Ти що тут…

— Тссс… — лілеєць приклав палець до губ сонно моргаючого хлопця. — Спи. Я знайшов свій дім.

Бурмочучи щось про невгамовних, які говорять загадками, Коррін посунувся, поступаючись частиною підстилки нічному прибульцю, і витягся солдатиком, не знаючи, куди подіти руки. Квіт пирхнув і влаштував коліно у Джорі на стегні, а голову на його плечі, показуючи, що нічого не має проти обіймів.

—  Слава Космосу, —  відпустила Корріна сковуюча напруга. —  Мир?

— Сон, — позіхнув лілеєць, не зрозумівши про що мова, і заплющив очі.

— Що взяти з інорасця? — поставив риторичне запитання юнак, посміхаючись у пелюстки. Те, що Квіт прийшов сам, давало оптимістичний прогноз.