Читати книгу - "Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар"

Зіниця знову повернулася до округлості, ніби змія, що затаїлася перед кидком.

– Як помер Горик?

Питання пронизало повітря кабінету звуком струни, що врешті обірвалася. Анна не могла його не задати. Колись саме майстер Горик прийняв її з братами до академії. Завдяки йому й одному демону вони змогли стати тими, ким були зараз. Вони з братом були химерами, на яких тоді все ще велося полювання.

Химери, що з'являлися з нізвідки біля дверей будинків, притулків, храмів, нічим не відрізнялися від інших покинутих дітей. Магічний дар проявлявся лише на другого році життя і якийсь час химер було не відрізнити від інших покинутих дітей. Тому дехто й виживав. До десяти років формування резерву магів закінчувалося, але як у химер воно тривало. Дехто навіть казав, що сили цих створінь не мають кордонів, але це вже були дурниці.

Кордони були, але відсунуті набагато далі, ніж у багатьох магів, що не дивно. Душа магічних рас нічим не відрізнялася від душі немагічних і здебільшого після смерті вона йшла на переродження. Химери душі не мав. Точніше, однієї душі. Були десятки уламків, пов'язаних магією. Зараз, коли химер нарешті зрівняли у правах з іншими розумними расами, можна було відверто зізнатися, що боялися химер через їхню силу. До цього страху підтягувалися забобони, адже химери не мав одних батьків. У кожного уламка душі були батьки, у яких десь померла дитина, що було моторошно і неприродно, а далі наростала снігова куля.

Якщо довго гнати, гнобити, знищувати й забороняти комусь бути собою, чи варто дивуватися, що цей хтось стане чудовиськом? Химери ними й ставали. Доведені до відчаю вони давали про себе знати масовими вбивствами, руйнуванням цілих міст і знищити їх було легше, ніж зрозуміти.

Барс із братом винятками не були. Вже тоді, у свої п'ятнадцять вони були достатньо сильними, щоб спалити півсвіту і не дуже про те шкодувати. У них були тільки вони і їхній третій брат і думати про світ, який їх не жалів вони не збиралися. На щастя, у світі знайшовся спершу один демон, а потім один некромант, котрі не стали жаліти, але взяли участь у вихованні юних обдарувань.

Коріус відповів не одразу. Піднявши келих, він поводив ним з боку в бік, щоб зловити відбиток жінки. Зазвичай дракон робив так, коли бавився, розтягуючи час. Ящеру, котрий уже прожив стільки років, подобалося випробовувати терпіння своїх гостей, тільки сьогодні все було не зовсім так. Він не жартував. Він просто не хотів відповідати.

Або не міг.

Спохмурнівши, Анна підвела погляд до потилиці з білявим густим білим волоссям, що стирчало навсібіч, але питання поставити не встигла. У центрі психоделічного килима блиснула заграва академічного телепорту.

– …іса багато! – імпульсивно закінчив Горімір.

Судячи з обличчя жінки, що з'явилися з телепорту слідом за ним, вона відчайдушно хотіла відповісти майстрові бойової некромантії в тому ж дусі, але стрималася. Дажена Архаїр – декан факультету некромантії взагалі була людиною вкрай стриманою та організованою. Це було помітно навіть по її зовнішньому вигляді. По строгому жакетові, на чоловічий манір, із нашивкою факультету – смарагдовою зіркою та коротко стриженому темному волоссю.

– Горимире, два дракони на одну групу – це цілком нормально… Відставити невдоволення! – Процідила вона, шанобливо кивнувши ректору.

Вивести її з рівноваги остаточно в цьому світі не могло, здавалося, нічого, так само як і здивувати. Помітивши Анну, Дажена коротко потиснула їй руку і знову обернулася до ректора.

– Цього року набір на перший курс становив шість осіб. Два дракони, дві людини, фея і спадковий некромант, – по-діловому коротко повідомила вона.

Одночасно на стіл ректора ліг папір зі списком. Педантична до крайності звіт про виконану роботу Дажена воліла подавати негайно. Ось лише першим вивчити його дракон так і не встиг.

Різко відсторонивши з дороги Горимира, Анна схопила зі столу список, відчуваючи нудоту. Горик, звичайно, згадував, що на факультеті не все добре, але щоби настільки…

– Шість?! Коли я вступила нас було п'ятдесят, до останнього курсу – двадцять… – не закінчивши, Анна тільки похитала головою.

Так, на папері справді було шість рядків. Шість імен студентів першого курсу. І цей список краще за тисячу слів давав зрозуміти, наскільки хитке становище займав факультет.

– Торік було сім, але з них на другий перейшли лише троє, – зітхнувши, Дажена кинула на кремезну фігуру Горимира похмурий погляд.

На жаль, навіть це не спонукало паростки совісті прорости в його души. Криво посміхнувшись, чоловік тільки потер покриту темною щетиною щоку.

– Хто ж винен, що решта такі чахлики виявилися. Між іншим, Кой зі мною згодна.

– Кой з усім буде згодна, аби ти перестав тягати до її дорогоцінної лабораторії всяку погань!

– Востаннє це була гарна квітка, вам же, дівкам, подобаються гарні квіти!

– Але ж не стапелія!

Затихнувши поруч, намагаючись не перебивати некромантів, Анна навіть закусила губу, щоб не розсміятися. Нічого не змінювалося. Як і дві сотні років тому Горимир так само безрезультатно намагався упадати за східною красунею, що викладає теоретичну некромантію.

— Скільки б років не минуло, а він усе ніяк не зрозуміє, що Кой уже має кохання, — усміхнувся Коріус.

Ректор теж не поспішав переривати суперечку. Незабаром до його кабінету мали підтягнутися зі звітами інші факультети. Там уже доведеться працювати, а тут така чудова нагода повеселитися.

– Лабораторія? – посміхнулася Барс.

Дракон не відповів, тільки поважно склав руки за спиною. Тим часом суперечка тільки набирала обертів. Судячи з погляду Дажени, Горимир був дуже близький до епохальної події. Її зриву з усіма наслідками, що випливають і вилітають звідси.

Ось лише сам чоловік цього не розумів. Тільки виразно скривився так, що обличчя, праворуч перетнуте шрамом, на мить спотворилося.

– Ну квітка ж – квітка і запах підходить, роботу нагадує ...