Читати книгу - "Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар"

Відповідь Дажени так і не пролунала. Розкривши рота, вона так і застигла, дивлячись на колегу. Якби він знущався – жінка завжди знайшлася б, що сказати, але… Він був цілком серйозний.

– Залиш, це безнадійно. Ідіть, поки вас ніхто не помітив і колегу свою заберіть.

Не припиняючи посміхатися, Коріус клацнув пальцями та гарним жестом фокусника витягнув з повітря гербовий папір.

«Пройдисвіт.» – без особливої ​​поваги пирхнула Анна.

Інші ввічливо вдали, що аналогічні думки їх не відвідували. Начальство своєю чергою вдало, що нічого підозрілого не помітило. Як показувала практика, такий вид мозаїчного взаємоігнорування в окремих випадках забезпечував максимально продуктивну роботу.

– Анна Барс, визнана родом Леруа, дружина ...

Почав було дракон, але Анна раптом різко й нетерпляче махнула рукою.

– Барс, викресли все інше! Ще може перерахуєте, чиєю дівчиною я до заміжжя встигла побувати, це ж так важливо у наказі про призначення на посаду!

– До і після? – усміхнувся Горимир, втім, цей жарт не оцінили.

Ні, Дажена, котра тактовно кахикнула, ні сама Анна. У кинутому на чоловіка швидкому погляді на мить спалахнув лютий вогонь. Настільки лихий і божевільний, що, здавалося, ось-ось міг зірватися, спалити повітря в кабінеті. Але Барс кліпнула. Вуста торкнула тонка посмішка. Вона недаремно прожила стільки років, час навчив її вчасно зупиняти своїх внутрішніх демонів.

– До, Горимир. До. Але якщо ще раз надумаєшся жартувати на цей привід, Кой отримає собі в лабораторію ще один експонат. Вона мені писала, що захопилася таксидермізмом. З тебе вийде чудове опудало!

Широко посміхнувшись, жінка щедро ляснула чоловіка по плечу, але величезний північний ведмідь навіть не ворухнувся. Тільки примружив очі та раптом голосно засміявся, безсоромно потріпавши жінку по запиленому волоссю.

– Уживемося…

На жаль Барс була прямо протилежної думки, але від бажання штовхнути нахабу довелося утриматися. Вона все ще була дорослою жінкою, якій не личило влаштовувати настільки дитячі свари в кабінеті ректора.

Це можна буде зробити й згодом. Коли ніхто не бачитиме.

– Я вам не заважаю? – ввічливо поцікавився Коріус. – Анну Барс призначено викладачем практичної некромантії. Леді Дажена, введіть колегу в курс справи. А тепер прошу забратися геть.

Показуючи, що розмова закінчена, чоловік повернувся у своє крісло, набуваючи максимально урочистого вигляду. І, дивовижна річ, але йому це вдалося. Підліток-шалапут відійшов на другий план. Ця картинка ніби розмазалася, коли яскравіше спалахв бурштиновий погляд дракона.

Коротко кивнувши, Дажена відточеним жестом підняла руки, щоб активувати телепорт. Раніше загальноакадемічний, зараз доступний у цій вежі він залишався лише некромантам. Нерозумно було припускати, що вежа, яка стільки років давала прихисток магам смерті, так легко прийме нових мешканців. Її стіни, її фундамент були закладені некромантами та в цьому будівля нагадувала старого, але ще міцного воїна. Нехай його й зодягли в рясні ганчірки нової влади, нехай і відібрали зброю, але воювати проти загарбника він не припинив.

– Але… – насупившись, Анна озирнулася на дракона.

Той вдав, що не помітив її погляду. Продовжувати обірвану розмову ректор, очевидно, не збирався. І після того, як різко і пристрасно зацікавила його нахабна чайка, Барс зрозуміла одне.

Щось не гаразд і в академії, і зі смертю її вчителя.

«Я ж не залишу це так.»

Вперто стиснувши губи, жінка різким жестом відкинула убік пошарпану тканину дорожнього плаща. Випереджаючи Горимира, вона пірнула в телепорт за Даженою.

– Паскудна дівка! – коротко і беззлобно вилаявся чоловік, зникаючи слідом за колегами.

Зелене сяйво телепорту мигнуло й опало, залишаючи аромат квітів аконіту. І тільки коли свічення зникло, дракон глибоко зітхнув і потер перенісся.

Він мав кілька хвилин, перед візитом наступних. Лише кілька хвилин, щоб перевести подих і опанувати себе. Про те, що його хвилювало, не варто було знати нікому. До певного часу навіть тим, кого це хвилювання стосувалося.