Читати книгу - "Скасуйте рух часу, Enni an"

Катя сиділа біля вікна, спостерігаючи за пейзажами, що миготіли за склом. Шум потяга, тихі розмови пасажирів і стукіт коліс створювали затишну атмосферу. Поруч із нею, розслаблено відкинувшись на спинку крісла, сидів Рома.
— Не віриться, що ми справді їдемо до Америки, — тихо сказала Катя, повернувши голову до Роми.
— Так, це щось нереальне, — відповів він із посмішкою. — Знаєш, завжди думав, що такі подорожі бувають тільки у фільмах.

Катя усміхнулася й знову подивилася у вікно. За останні два тижні вони стали ще ближчими. Тепер вона точно знала, що її почуття до Роми — це щось більше, ніж просто дружба. Але поки що вона тримала це в собі.

Коли потяг прибув на кінцеву станцію в Києві, друзі вийшли на перон, відчуваючи легке хвилювання перед наступним етапом подорожі. Автобус відвіз їх до аеропорту. Це був перший раз, коли багато хто з них мав летіти літаком.

В залі очікування Катя подивилася на Рому, який сидів поруч і уважно вивчав табло з інформацією про рейси.
— Ти коли-небудь літав на літаку? — запитала вона, намагаючись відволіктися від власного хвилювання.
— Так, ми з татом і братом часто подорожуємо, тому літак для мене — це вже звична річ. А ти?
— А я ні, але сподіваюся, все буде спокійно, — сказала Катя, відчуваючи, як її долоні стають вологими від хвилювання.

Рома підбадьорливо посміхнувся і стиснув її руку.
— Все буде добре. Це насправді не так страшно, як здається.

Кожен зайняв своє місце. На жаль, у літаку їх місця з Ромою були в різних частинах, тому сиділи вони окремо. Літак почав набирати висоту, і Катя, затамувавши подих, дивилася в ілюмінатор. Політ проходив спокійно, і поступово її тривога почала відступати.

Переліт був дуже довгим — майже добу друзі провели в повітрі. Однак усі були в захваті й передчутті.

Коли вони приземлилися у Вашингтоні, втомлені, але щасливі, було вже пізно. Їх зустрів гід, який відвіз клас до готелю. Кожен отримав ключ від своєї кімнати, і невдовзі Катя опинилася у невеликій затишній спальні разом із двома однокласницями — Кірою та Софією.
— Нарешті ми тут, — прошепотіла Соня, падаючи на ліжко.

Дівчата вже почали вкладатися спати, коли в двері постукали. Катя відчинила й побачила на порозі молодого хлопця, який виглядав трохи збентеженим. Він був високий, світловолосий і носив окуляри.
— Hi, I'm Jason, — представився він із легкою посмішкою. — We’re having a small welcome party on the rooftop. You’re welcome to join us. (Привіт, я Джейсон. У нас невелика вечірка на даху. Приєднуйтесь до нас, якщо хочете.)

Катя, яка досить добре знала англійську, щоб його зрозуміти, кивнула і переклала для подруг:
— Він запрошує нас на вечірку на даху.

Кіра й Соня переглянулися й заперечно похитали головами.
— Ти йди, якщо хочеш, — сказала Кіра. — Ми втомилися.

Катя повернулася до Джейсона й із посмішкою відповіла:
— I'll come. Thank you. (Я прийду. Дякую.)
— Great, — відповів він і, кивнувши, пішов. (Чудово.)

Катя закрила двері, відчуваючи легке хвилювання. Вона не знала, чи буде там Рома, але не хотіла втрачати можливості повеселитися і провести час із новими людьми. Згадавши застереження вчительки про те, що всі повинні бути у своїх кімнатах до десятої вечора, вона на мить задумалася. Але цікавість узяла гору.

Вона підійшла до балкона й помітила невеликі сходи, які вели прямо на дах. Катя обережно вийшла, оглянулася і, не побачивши вчителів, почала підніматися.

Коли вона дісталася даху, її серце забилося сильніше. Вечірка була в самому розпалі. Кілька хлопців сиділи на м’яких пуфах, хтось спілкувався, а хтось грав у настільні ігри. Десь у натовпі був і Рома, який тримав гітару й розмовляв із кількома іноземцями.

Катя, трохи здивована, адже Рома не був дуже комунікабельним, підійшла ближче. Рома помітив її й усміхнувся.
— Катя! — вигукнув він, махнувши рукою. — Не очікував тебе тут побачити.
— Мене запросив хлопець із вашої компанії, — пояснила вона, сідаючи поруч. — І так, ще більш неочікувано було побачити тебе.

Рома посміхнувся.
— Бачиш того хлопця у чорній футболці з принтом? Це Майкл, він дуже добре грає на фортепіано. Думаю, ви знайдете спільну мову. Не хочеш познайомитися й зіграти щось? Тут десь є піаніно, точно кажу.
— Ні, дякую, мабуть, не зараз. Якщо буде можливість, то якось пізніше, — сказала вона, намагаючись нікого не образити.

Цього вечора музика наповнювала повітря, створюючи затишну й майже магічну атмосферу. Катя закрила очі, насолоджуючись моментом, а навколо лунали чудові звуки інструментів, які зливалися в пісні.

Катя оглянулася й помітила, як дах був прикрашений безліччю маленьких ліхтариків, що м’яко освітлювали простір, створюючи затишну й казкову атмосферу. У центрі розвівався американський прапор, прив’язаний до невеликого флагштока. У повітрі стояв насичений запах піци й різних страв, які стояли на довгому столі поруч із іншими частуваннями.

На іншому кінці даху група хлопців грала на інструментах. Мелодія була життєрадісною й підіймала настрій. Декілька пар уже почали танцювати під цю музику, рухаючись у такт, і поступово до них приєдналися інші.

Катя, відчувши приплив енергії, не втрималася й теж почала танцювати. Вона сміялася разом із іншими, насолоджуючись кожною секундою.

Рома, побачивши її серед танцюючих, усміхнувся. У цей момент він зрозумів, наскільки важливою була ця поїздка, адже останнім часом Катя була завжди сумною й пригніченою, а тут вона зовсім інша. Він щиро порадів за неї.

Коли ніч стала глибшою й годинник перевалив за третю, Катя відчула легку втому, але її серце досі билося в ритмі веселощів. Вона вирішила, що пора повертатися до номера, залишивши інших продовжувати веселитися. Спустившись по бокових сходах із даху, Катя обережно відчинила двері свого номера, намагаючись не шуміти, щоб не розбудити сусідок.

Опинившись усередині, вона швидко привела себе до ладу, умившись і переодягнувшись у піжаму. Легка усмішка не сходила з її обличчя, коли вона згадувала всі яскраві моменти вечірки. Укрившись теплим пледом, Катя закрила очі, дозволяючи собі насолодитися тишею після насиченого вечора. Незабаром вона поринула в глибокий, спокійний сон.