Читати книгу - "Рідною, Роман Євдокимов"

Тяжко ламати умовності,

Тому плетемося позаду ми

В прострації і самотності.

Всесвіт прагне оновлення.

Нас також замінять чимось.

Мені надійшло повідомлення.

Смерть написала: «Побачимось».

 

---

 

Немає сенсу тікати.

Життя не варте нічого,

Коли Рідного краю не мати,

Якщо не битись за нього.

Це земля наших предків,

Де зростатимуть наші онуки,

Та зусилля всі будуть даремні,

Якщо ми опустимо руки.

Борімося, як буде скрутно.

Співаймо, коли прийде свято,

Так, щоб було небу чутно.

Без цього і жити не варто.

 

--

 

Продавати дітей за їжу

І молитися на погоду.

Навесні прокидається хижо

Інстинкт продовження роду.

Можна отримати більше,

Якщо ґвалтувати природу.

З кожним разом простіше

Природа втрачає цноту.

Ти добре знаєш цю пісню.

Співаєш, танцюєш, стріляєш.

Ти добре знаєш цю пісню,

Та що вона значить не знаєш.

 

За мотивами пісні In bloom гурту Nirvana

 

---

 

Я не вірю в добро без «але»,

В чисті мрії, в надії не биті.

Злим завжди залишається зле,

А добро – найсуворішим в світі.

Найжорстокіша в світі – любов,

Джерело невичерпнеє болю.

Я не вірю в любов без оков,

А також в абсолютную волю.

Неможливо всім радість нести,

Дарувати лиш світ і надію.

Був такий, та помер на хресті,

Але в нього я теж не вірю.

 

---

 

24 секунди містики

 

Раз, два,

Лічить годинник,

Три, чотири,

Повільні секунди,

П’ять, шість,

Темний будинок,

Сім, вісім,

Чується всюди,

Дев’ять, десять,

Шепіт твій тихий,

Одинадцять,

Це неможливо,

Дванадцять, тринадцять,

Тут трапилось лихо,

Чотирнадцять,

Не трапилось дива,

П’ятнадцять, шістнадцять,

Глибока могила,

Сімнадцять,

Холодна труна,

Вісімнадцять,

А в ній моя мила,

Дев’ятнадцять, двадцять,

Одна.

Двадцять один,

Вона мене кличе.

Двадцять два,

Ми будемо разом.

Двадцять три,

Час вбиває, каліче.

Двадцять чотири,

Зустрінемось з часом.

 

---

 

Ніщо не зупинить сонце, ніщо не зупинить час,

Ми боремося за волю, ніщо не зупинить нас.

Ми боремося за право жити на цій землі,

Ми боремося за правду, за жовте на синьому тлі,

Ми знаємо, як багато нам треба всього зробити,

Ми йдемо уперто, завзято, і нас не зупинити.

Хто посягає зі зброєю на наші святі кордони,

Той на собі пізнає гнів наш чорно-червоний.

Тут Україна – наш край, наш закон тут і наш устав,

Ніщо не зупинить ідею, час якої настав!

 

---

Новорічне

 

Час підбивати підсумки.

Сьогодні останній день року.

Знову останній день року.

Ще одного з мільярдів.

Час рахувати прибутки

І миритися з втратами.

Вміти миритися з втратами –

Улюблений серед обрядів.

Час святкувати. Змінився

Року порядковий номер.

Щоправда, не в кожній культурі.

Та все одно привід нівроку.

Час планувати з’явився.

Розпишемо, як жити далі.

І будемо жити далі.

До нового Нового року.

 

---

 

Не хочу тебе пам’ятати.

Не вибачай.

Нам не вдалось збудувати

Das Reich der Zwei.

Нам не вдалось захотіти,

Щоб назавжди.

Мені набридло летіти,

А ти лети.

Мені набридло чекати,

А ти чекай,

Коли почнуть роздавати

Квитки у рай.

Коли почнуть нам казати,

Що буде далі.

Ми будемо воювати,

А їм медалі.

Ми будемо, як навіжені...

Але стривайте.

Все це, будь ласка, без мене.

Не вибачайте.

Не хочу тебе пам’ятати,

Meine Liebe Fraulein.

Краще почну будувати

Das Reich der Ein.

 

---

 

Пейзажний гумор

 

Трава зелена, небо синє,

Між ними дерево стоїть.

Під деревом пасуться свині,

Комаха крилами дзвенить.

В цю золоту осінню пору

Літнєє сонце так пече,

Зі снігу, наче взимку, гори,

Струмок весняний тут тече.

Підставлю вітру м’яту пику,

Нехай пограється щокой.

Я тиждень, схожий на індика,

Тут насолоджуюсь красой.

Закляк, завмер я, лиш побачив,

Як гарно вирієм летять

Лелека, лебідь, боінг, качур,

А з ними клин качуренят.

Кабан, бурмило, лось, бабак –

Даремно люди обзивають

Людей так інших. Вони так

Тваринок гарних ображають.

А я стою посеред степу,

І ліс мені співає пісню,

Бо в горах зранку так приємно

Купатись в морі в пору пізню.

Та час вертатися у місто,

Порожнє і людьми набите,

Маленьке, величезне, вічно

Голодне і по горло сите.

 

---

 

Я тільки тоді дізнався, що таке розпач,

Коли залишився сам, і нікого поруч.

Тільки тоді я відчув на смак перемогу,

Як себе переміг і не кликав на допомогу.

Згодом я зрозумів, що втрачаю розум.

Але відійшов, як пацієнт від наркозу.

Тепер ти стоїш на порозі, як бідний родич.

Наше життя – то хижак, а ми його здобич.

Тож я не вірю в повернення і в молитви,

Доки спить лихо, його краще не будити.

Доки сплять почуття, не згадуй їх всує.

Доки сплю я, цього всесвіту не існує.

Знаєш, чому мене вчить мій життєвий досвід?