Читати книгу - "Пожирач снів, Віка Лукашук"

Я заварила теплу каву. За вікном знову пішов сніг. Серце калатало ,нагадуючи про минулу ніч. Що це було? Сон? Чомусь, він не давав мені спокою.

Задзвонив телефон . Я узяла слухавку. Почувся хрипкий голос Сашка:

-Щось сталось? -стурбовано спитала я .

-Та ні ,-відмахнувся хлопець,-звичайна простуда . 

У руці досі тримала ключ. Я знала ,що це не може бути просто сон . Це щось інше ... Може,існує якийсь світ ,в який я потрапила вночі. Я узяла величезну дошку для записів і почала писати . 

-Хей! Де ти ? Я узагалі то хотів побалакати . Тобі зовсім не цікаво? 

Згадавши про Сашка ,узяла слухавку. 

-Пробач, я піду провідати тебе . Зараз просто зайнята. 

-Ну добре . Тоді заварю чай ,-я відчула як він посміхнувся.

-Бувай. 

На дошці намалювала ключ та провела стрілочки від нього. Далі згадала про чарівну крейду ,і теж додала її. Тепер треба чекати ночі . Я буду думати над цим ,поки дошка не трісне від малюнків . Я повинна дізнатись таємницю мого сну. Дивного сну...

Постукавши у двері , мені відчинив заморений Сашко . Він виглядав слабким ,але щасливим. По підлозі були розкидані шкарпетки ,які він дбайливо зібрав. Тільки заварений чай пахнув на усю кухню. Я додала мед і лимон. З вікна відкривався гарний вид на вулицю. Сашко сів поряд . 

Я дістала з пакетика ліки і простягнула хлопцеві. Він узяв їх та почав розглядати дбайливо загорнуті у папір пляшечки . 

-Не варто було... 

Я поплескала його по плечу.

-Без тебе на роботі сумно. Лідія Іванівна чекає на тебе ,щоб розповісти про погану сусідку . 

Хлопець посміхнувся . Ми так просиділи майже годину . Невдовзі я підвелася ,щоб піти. 

-Ой! 

З сумки попадали речі. Ключ полетів самісінько до ніг Сашка. Він підняв його і почав роздивлятись.

-Це твоє,-простяг руку.

Я швиденько заховала ключа назад у сумку. 

-Д-дякую,-вигукнула з награнною радістю .

Хлопець потер підборіддя.

-Я пішла! 

Він зупинив мене. Два рази кашлянув і подивився у вічі.

-Слухай,Сніжано, в нас же немає секретів? Ми ж друзі? 

-Таки. А чого питаєш?-стурбовано спитала я.

-Та так... Нічого . Бувай .

Я вискочила на вулицю. Щоки палали . Не знаю чому ,але так боялася ,що він дізнається . Хоча,звідки йому знати про мої сни? Стиснувши ключ обома руками ,подивилася на вікно Сашка.  Він дивився з нього на мене. Невдовзі пішов.

Настав вечір. Я заплющила очі. Що буде зараз? Чи зможу потрапити туди знову ? 

Коли розплющила очі , то помітила , що стою на березі озера. Навколо ніч . А вдалині сяяв маяк. Хтось гукнув . В темряві роздивилася старого рибалку. 

-Вам на той берег? -спитав він.

-Таки,напевно. 

Я сіла у човен і ми рушили . 

-Значить,це правда. 

Я зробила вигляд,що не почула . Рибалка продовжив :

-От тільки чи встигнете врятувати нас...

Я підвелася.

-Нас? Ви в біді?

Чоловік зареготав.

-І ти теж . Наша "Країна Снів " вмирає . А все через нього!-показав пальцем у повітря. 

-Кого? 

-Він краде сни... От і твоя зупинка. 

Я вилізла . 

-Сьогодні я тобі знову допоможу ,але не розраховуй на завтра. 

-Значить, це ви мені допомогли тоді? 

Він промовчав. Навколо усе зникло . Я знову опинилася у довгому коридорі . У голові почула голос .

-Це кімнати твоїх страхів . Тобі треба побороти їх. Вибирай будь-яку .

Я відчинила двері однієї з кімнат . Зайшовши ,побачила ,що опинилася у школі . Навколо бігали діти . На дошці малювали вчителів . А навколо літали літачки з паперу. 

-Сніжана? -біля мене стояли дівчата з паралельного класу . Люда та Ліза.

Тільки зараз помітила ,що одягнена у подертий светр і старі чоботи . Волосся заплетене у чудернацьку зачіску . 

Дівчина підійшли і штурхнули мене . Я впала . Але не на підлогу . Опинилася за партою . Вчителі ,діти -усі стояли навколо мене.

-Яка чудернацька зачіска!-Люда дьоргнула мене за хвостик. 

-Але твоє домашнє завдання ?! А що за вигляд  ! Геть з класу !- загорлала вчителька , що ненавиділа мене .

-А ви чули ? В неї вітчим так пиячить ! Навіть до школи приходив . Горлав на усе горло! 

Навколо долинув сміх . Діти зачіпали мене , а вчителі кричали . Я затулила руками вуха. 

-Ключ . Ключ . Ключ...-казавтголос всередині . 

На вчительському столі помітила ключ . Він був золотим . 

Я почала пролазити через дітей, що хотіли зхватити мене. Хтось відірвав бант , а хтось узяв за волосся . Я закричала . Ключ опинився у мене в руках. Вирвавшись побігла до дверей. Клац! 

Я прокинулася. Лоб спітнів. На обличчі засяяла усмішка ,але раптово зникла. Ті події нагадали мені дитинство. Звичайно, воно не було таким божевільним . Але радості теж не було багато...

У руках тримала золотий ключ . По телевізору йшли новини :"Увага! Цей вірус вже поглинув майже усю Україну! Людям перестає щось снитись , а далі вони стають все більш сумнішими і нещасними . Просто ... "Зомбі ". Ми роки що не знайшли лікування . ",- Я вимкнула телевізор. 

Тепер в мене два ключи . На золотому був напис:"Згадай минуле ,і живи майбутнім " . Я заплющила очі , але заснути вже не змогла . Задзвонив будильник.