Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― За себе переживав би, а ми самі якось розберемося.

― От-от, я й переживаю. Ні, Майку, тобі я схильний довіряти. Ти нібито пацан адекватний. Але про твого дядька я сказати такого не можу, вибачай. Ти впевнений, що все знаєш про його справи за своєю спиною?

Майк стиснув руки в кулаки, аж до побіління в кісточках.

― І так, я теж кинув оком на ту «охорону», ― Руслан зобразив лапки в повітрі. ― То не твого дядька приставочка, це точняк. Але чи це Темний Лорд? Гм, сумнівно. Він би не церемонився, правда? З вашими родинами ж не був таким ввічливим.

― Ти про що?.. Він про що? ― Діана подивилася на Майка. Вона зараз стояла немов на краю роззявленої безодні.

― Майку, ― Руслан провів долонями по лицю, ― ти ще довго будеш гратися в ці кішки-мишки? Вона повинна все знати!

― Знати що?! ― Діанин голос здійнявся на крик.

Відповісти їй ніхто нічого не встиг. Почувся дзвінок ― такий гучний, ніби в кімнату раптово ввірвався вихор вітру. Слідом за дзвінком у клас ввійшов вчитель ― чоловік років тридцяти п’яти, з чорним густим волоссям та яскраво-блакитними очима. На відміну від інших вчителів, він відрекомендував себе просто як Алекс, і ніяк інакше. До того ж вбирався неформально: у джинси та светр.

Коли Майк побачив Алекса, то підвівся й швидко опустився назад, а його губи щільно стиснулись.

― Якого дідька? ― голосно прошипів він. ― Що не день, то нові відкриття, ач!

― Ти його знаєш? ― запитала Діана, дивлячись на Алекса. Той у свою чергу спостерігав за Майком.

― Як тобі сказати…

Тим часом Алекс підійшов до свого столу, відкрив журнал відвідування, просканував його, а потім промовив:

― Прогульник удостоїв нас честю, як прекрасно! Майку, те, що цей урок необов’язковий, не дає вам права його пропускати. Чого вас вчили тільки, а?

Майк криво посміхнувся. В його очах Діана вперше помітила непідробний розпач.

― Того, чого ти за своє нице життя не навчився, ― зовсім тихо, ніби до себе, прошипів він.

― Розкажіть усьому класові, чого ж ви соромитеся. ― Алекс склав долоні разом. ― Що для вас, юначе, значить фотографія?

З Майкового горла вирвався нервозний сміх.

― Серйозно?! І це перше питання, яке ви хочете мені задати? ― роздратовано запитав він.

― Звісно. Фотографія ― це ж не просто мить із життя. Яка ваша думка?

― Та пішов ти…

Діана прямо бачила, як над Майком розкручується ласо іскор не найдобріших емоцій до Алекса. Видно, що між ними пробігла чорна кішка. Ця кішка пробігає між Майком і всіма його знайомими? Щось підозріло з багатьма у нього напружені стосунки.

― Ну що ж, ― тим часом почав Алекс, ― раз по-хорошому ви не захотіли, буде по-поганому.

Майк закинув руки за шию, відкидаючись на стілець.

― По-поганому, кажеш? Тобто все, що було раніше, це було по-доброму? Весело у вас, нічого й додати.

― Не кидайтеся отрутою, юначе. Зробите десять портретних фото вашої сусідки по парті, а вона потренується на вас. Нічого складного. Все зрозуміло?

― А якщо я не виконуватиму це завдання?

― Напишу до вищої інстанції, ― двозначно відповів Алекс. ― І за бунтарство також не забуду докласти.

― Блискуче! ― Майк втупився поглядом у свій зошит.

Алекс підійшов до дошки й звернувся до всього класу:

― Гаразд, свої проєкти поздаєте мені після уроку, а сьогодні в нас лекція, яку бажано занотовувати. Усі почули? ― Він дивився тільки на Майка.

Діана старанно виводила слова, не вникаючи в суть (щось про світло / тінь). Вряди-годи зиркала на Майка. Чомусь його стан її схвилював: він здавався водночас і роздратованим, і засмученим, ніби йому під дих дали. До того ж Майк не конспектував, а грубо водив по зошиті олівцем туди-сюди, наче намагався продірявити аркуш.

Тим часом за вікном хлинула злива. Небо випустило пар. Діана поривалася прикрити вікно, бо бризки студених дощових крапель долітали до зошитів, але Майк смикнув її за кардиган:

― Не треба.

Діана знизала плечима, мовляв, нехай буде по-твоєму. В принципі, проти дощу вона нічого не має, до того ж із вікна віяло приємною прохолодою та свіжістю. Тому Діана продовжила конспектувати, а Майк і далі малював у зошиті загадкові лінії.

Вона думала, що хлопець так і буде грати в мовчанку ― помилилася:

― Це мій брат, будь він проклятий! ― Майк все-таки продірявив лист.

Діана переводила очі з Майка на Алекса. Якщо придивитися, спільні риси можна віднайти: обидва високі, міцної тілобудови, блідолиці.

― І ти його ненавидиш?

― Ніхто нікого не ненавидить, балда. Просто це наша перша зустріч за десять років. Ні привіт, ні листа весь цей час. Я вже думав, він подох десь, а ні ― живий-здоровий. І що йому треба в цій школі?

― Він тут вчителює, якщо ти не помітив.

Майк подивився на Діану з виразом «нічого не кумекаєш, мовчи в тряпочку».