Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Це прикриття. Такий як він не опуститься до рівня звичайного вчителя.

― Ну звісно, наша школа прямо кишить мафіями чи артефактами, які можна подосліджувати під грифом таємно.

― Взагалі-то так, мала, і без сарказму. Але він тут дещо інше шукає.

Діана на мить зависла над зошитом, а потім гарячково продовжила писати. Весь наступний урок пройшов у мовчанні ―  під шум зливи, шарудіння ручок та гострого темпу вчителя.

Як тільки прозвучав дзвінок, Майк підірвався, як ошпарений, і вибіг з класу. Діана ж неслухняними ногами підійшла до Алекса, простягаючи фотоальбом-проєкт. Той зміряв її оцінювальним поглядом, від чого Діані стало ніяково, а потім почав гортати сторінки в альбомі.

Раптом він запитав:

― Як самопочуття?

― Добре… ― Діана обводила очима клас.

― Чудово! ― Алекс захлопнув фотоальбом і передав назад. ― Хороші світлини. Відчуваєш композицію, не боїшся експериментувати зі світлом. Молодець! Але, Діано, немає твого портретного фото. Я недарма дав саме таке завдання Майкові. Він тобі в цьому допоможе. І ще одне, ― сказав Алекс, коли Діана поривалася йти, ― приглянь за ним, гаразд?

Діана кивнула й вийшла з кабінету. Що за дивне прохання?

― Чого він хотів? ― як грім із неба прозвучав голос Майка. Він прихилився до стіни за відчиненими дверима, тому Діана не відразу його помітила.

― Щоб я приглядала за тобою. Ха, розбіглася!

Діана дістала навушники й засунула їх у вуха, підсвідомо демонструючи, що не має бажання вести пусті розмови. Вона пішла вперед, на ходу вибираючи музику. Почула кроки за собою.

― Ти так і будеш цілий день за мною ходити? ― вигукнула вона, розвертаючись.

― Правильно мислиш, мала.

― У тебе щось в голові зламалося? Ще вчора ти мене терпіти не міг.

― Я і сьогодні тебе не сильно жалую, ага.

― Ти хоч розумієш, як це біснувато звучить?

― Звикай до моєї присутності за своєю спиною, ― заявив Майк тоном, не терплячим заперечень, від якого Діана вся похолола.

― Чого?! Ножа мені в спину встромити хочеш?

Майк в очманінні застиг. Навіть з’явились на лобі складки від напруження. Нарешті до нього повернулася здатність говорити:

― То от чому Ден опублікував те відео ― а я впевнений, це зробив він ― щоб посіяти у твоїй голові сумніви. Хитро! Діано, ― Майк подивився їй прямо у вічі, ― я ще не зробив нічого такого, що могло б тобі зашкодити. Повір мені на слово, я міг би, але зась.

― Повірити? Тобі?   

― Ти не повинна себе так поводити!

― Те, що ти знав якусь мене в минулому, не дає тобі права робити висновки про мене в теперішньому!

― Та що з тобою не так?.. Ти Єдина, а не…

― Це з тобою що не так? ― перебила Діана. Здивування знову зблиснуло на його обличчі. ― Справді хочеш дізнатися? От що зі мною не так. Я неврівноважена божевільна істеричка, яка впродовж десяти років не може виспатися через жахливі видіння з карколомними сюжетами, яким позаздрить будь-який фільм жахів. Виживаю тільки за допомогою кінних доз кофеїну. До речі, дякую за каву, ага, ― вона помахала стаканчиком. ― І тут, як сніг на голову, з'являється неадекват, який знає мене і мою родину. Який чомусь мене ненавидить, але пояснювати хоч щось навіть не збирається. Натомість повторює на кожному кроці: «Тримайся подалі від мене!». А потім різко змінює вектор руху й сам слідує за мною по п'ятах. От що! Тому, ― Діана перевела подих, ― якщо ти зараз не налаштований на серйозну розмову, то й не ходи за мною. А як будеш готовий, тоді поговоримо.

Діана розвернулася. Через декілька кроків її наздогнав Майк, вхопивши за кисть. Діана вкотре здивувалася, яка в нього холодна шкіра. І невідь-чому від цього доторку з’явилося болісно-приємне поколювання.

― Почекай! ― Побачивши, що Діана не збирається нікуди йти, він відпустив її руку. ― Сьогодні. Я тобі все розповім сьогодні. А поки що… ― Майк вихопив Діанин телефон, відкрив записну книгу й ввів номер, а потім кинув виклик ― запищала мобілка з кишені худі. Він віддав пристрій назад. ― Телефонуй мені, як тільки відчуєш щось недобре, домовилися? Я зараз говорю цілком серйозно. І… ― Майк подивився вперед. Діана прослідкувала за його поглядом, який привів її до Дениса. Той стояв біля вікна і з невинним обличчям спостерігав за ними. ― Не водися з ним. Для твого ж блага. Хоча… Ти ж не послухаєшся, поки сама не обпечешся!

Сказавши цю дивну фразу, Майк полишив Діану. Відтак зупинився біля Дениса, щось йому прошептав, зловісно шкірячись, і пішов геть.

Щоб дібратися до кабінету, де буде наступний урок, Діані довелося йти повз Дениса, а їй цього аж ніяк не хотілося. Зараз знову почнуться ці любовні гойдалки, а їй і без цього є чим зайнятися.

Як і очікувалося, Денис їй яскраво посміхнувся і ліниво промурмотів:

― Крихітко, привіт.

Діана відсторонено кивнула.

― Дене, я поспішаю.

― Хотів тебе в кіно запросити, але цей ідіот наказав до тебе не наближатися. Цікаво, правда?

― Навіть і без його вказівок на фільм з тобою я не пішла б. Не старайся, Дене. Знайди собі іншу жертву, гаразд?