Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Такої, як ти, я не знайду.

― Ну знову ти за своє, Дене. Дістав вже!

Не дочекавшись його відповіді, Діана пошкандибала вперед, попутно включаючи важку музику на повну гучність. Ці недомовки, таємниці, секретні ігри їй вже остогидли до чортиків!

***

Вікторія повідомила, що зовсім не прийде сьогодні до школи: голова тріщить до болю. Однак вона, перебираючи речі, знайшла дещо цікаве про нового учня. Вікторія ще вчора Діані говорила, що Майк їй когось нагадує, і от вона знайшла докази.

Діана ледве дочекалася завершення занять, на які Майк не показувався, чому вона й зраділа, і засмутилася водночас. У раптовому клубкові емоцій вона вже починала плутатися, як кицька, що бігає за фантиками від цукерок.

Вийшовши на вулицю (дощ перестав періщити), Діана стала пильніше придивлятися до охоронців. Дійсно, вид вони мають химерний: ці чорні плащі, голови, опущені донизу. Ніби й неживі зовсім.

Який сенс їм слідкувати за нею? Вона ― звичайна дівчина, а не член таємничої організації. Можливо, Майк все понапридумував? Але навіщо йому це?

За воротами школи на Діанин телефон прийшло повідомлення:

@ Куди прямуєш?

Діана хутко навсібіч покрутила головою, але Майка так і не побачила: лише дерева, трояндові кущі без бутонів та широка асфальтована дорога. Невже він сталкерить за нею?

Діана заричала, відписуючи:

@ Не твоє діло!

Послідувала швидка відповідь:

@ Не нароби дурниць.

З чого це раптом така увага до її скромної персони?

Діана доклала величезних зусиль, щоб викинути з голови зайві думки. Вона зосередилася на музиці в навушниках та красі навколо. Природа після пережитого бомбардування дощовими краплями засяяла новими фарбами, а повітря набуло вологого чистого запаху. Дихаючи на повні груди, Діана й не помітила, як дійшла до квартири, де живе подруга.

Вікторія відкрила двері відразу після того, як Діана натиснула на дзвінок. Вид у неї був ще той: чорне волосся розпатлане, карі очі вогкі, піжама пом’ята. Це не схоже на завжди бездоганно вбрану Вікторію.

― Усе аж так погано? Температуру міряла?

― Ай, ― Вікторія махнула рукою, ― забудь. Це все ці магнітні бурі.

Помітивши, що Діана завмерла на місці, Вікторія вигукнула:

― Годі стовбичити. Залітай!

Діана зайшла до квартири з пишним інтер’єром та дорогим ремонтом. Вона пам’ятала, як батьки Вікторії розбудовували цей дім, продумували кожну дрібничку, закуплювалися найкращими речами. Усе для того, аби в їхньому сімейному гнізді панувало щастя, проте воно розбилося, як кришталь, після зникнення тата Вікторії. Він був тим вогнем, що підтримував теплу атмосферу. Однак коли його не стало, усе пішло шкереберть.

― Дена немає, ― промовила Вікторія хриплим голосом, йдучи по коридору. ― У нього якісь свої справи, а мама у відключці після чергової дози алкоголю.

Діана здивувалася, помітивши відчинену кімнату Дениса. Той завжди зачиняв двері на ключ. І нікого туди не підпускав. Це заборонена зона, терра інкогніто.

Краєм ока Діана зазирнула до кімнати. Перше, що їй приглянулося ― величезний стіл з безліччю колбочок, баночок і хімічними інструментами.

― Він що, хімічну лабораторію сюди переніс? ― запитала Діана.

― А, це… ― Вікторія задумливо почухала за потилицею. ― Ден же ж обожнює хімію. Постійно якісь експерименти влаштовує, корпить над домашніми завданнями понаднормово! Майбутній Ейнштейн, як каже мама, ― засміялася вона. ― Але батько чомусь не був задоволений цим захопленням. ― Вікторія здвигнула плечима, закриваючи двері. ― Від гріха подалі.

Коли вони зайшли до кімнати Вікторії, Діана не змогла приховати очманілий зойк.

― Ві, ти ― цариця хаосу.

Одяг був розкиданий по всьому приміщенні: на стільцях, кріслах, відчиненій шафовій дверці, навіть на робочому столі. Єдине місце, де був порядок ― туалетний столик. Усупереч гармидеру запах у приміщенні був незрівнянний. Це завдяки аромасвічкам, які Вікторія дико обожнює. Їх лише на одному приліжковому столику з десяток. Букети різних ароматів зливалися в одну заколисуючу мелодію.

― За це ти мене й любиш, ага. ― Вікторія всілася на ліжко, відкидаючи кофтину на пухнастий килим. Діана приєдналася до подруги.

― Тобі допомогти зробити генеральне прибирання? ― Вона провела рукою по атласному покривалі.

― Облиш! Ти мене знаєш: через секунду знову буде безлад. Нащо тоді напрягатися? Взагалі, я тебе покликала не для того, щоб мої звички обговорювати.

Вікторія притягнула до себе чорну дерев’яну скриньку з химерними трояндовими візерунками.

― Це скринька Пандори? ― Діана тицьнула в скриньку, чим викликала сміх подруги.

― Можна й так сказати. Тут зберігаються важливі для мене дрібнички: кулончики, люстерка, нотатки, а також світлини. І на одній з таких світлин, ― Вікторія відкрила скриньку й дістала звідти фото, ― я побачила його.