BooksUkraine.com » Наука, Освіта » «…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори 📚 - Українською

Читати книгу - "«…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори"

196
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "«…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори" автора Тарас Григорович Шевченко. Жанр книги: Наука, Освіта / Поезія. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 85
Перейти на сторінку:
защебетала. Почула дівчина, І в білій свитині З біленької хати Вийшла погуляти У гай на долину. І вийшов до неї З зеленого гаю Козак молоденький; Цілує, вітає, І йдуть по долині І йдучи співають. Як діточок двоє, Під тую калину Прийшли, посідали І поціловались. Якого ж ми раю У Бога благаєм? Рай у серце лізе, А ми в церкву лізем, Заплющивши очі, Такого не хочем. Сказав би я правду, Та що з неї буде? Самому завадить, А попам та людям Однаково буде.

[Перша половина 1849, Косарал]

«У нашім раї на землі…»
У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Буває, іноді дивлюся, Дивуюсь дивом, і печаль Охватить душу; стане жаль Мені її, і зажурюся, І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї Матері святої, Що в мир наш Бога принесла… Тепер їй любо, любо жити. Вона серед ночі встає, І стереже добро своє, І дожидає того світу, Щоб знов на його надивитись, Наговоритись. – Це моє! Моє! — І дивиться на його, І молиться за його Богу І йде на улицю гулять Гордіше самої цариці. Щоб людям, бачте, показать Своє добро. – А подивіться! Моє найкраще над всіми! — І ненароком інший гляне. Весела, рада, Боже мій! Несе додому свого Йвана. І їй здається, все село Весь день дивилося на його, Що тілько й дива там було, А більше не було нічого. Щасливая!.. Літа минають. Потроху діти виростають, І виросли, і розійшлись На заробітки, в москалі. І ти осталася, небого. І не осталося нікого З тобою дома. Наготи Старої нічим одягти І витопить зимою хату. А ти нездужаєш і встати, Щоб хоч огонь той розвести. В холодній молишся оселі За їх, за діточок. А ти, Великомученице! Села Минаєш, плачучи, вночі. І полем-степом ідучи, Свого ти сина закриваєш. Бо й пташка іноді пізнає І защебече: – Он байстря Несе покритка на базар. Безталанная! Де ділась Краса твоя тая, Що всі люде дивувались? Пропала, немає! Все забрала дитиночка І вигнала з хати, І вийшла ти за царину, З хреста ніби знята. Старці тебе цураються, Мов тії прокази. А воно таке маленьке, Воно ще й не лазить. І коли-то воно буде Гратись і промовить Слово мамо. Великеє, Найкращеє слово! Ти зрадієш; і розкажеш Дитині правдиво Про панича лукавого, І будеш щаслива. Та не довго. Бо не дійде До зросту дитина, Піде собі сліпця водить, А тебе покине Калікою на розпутті, Щоб собак дражнила, Та ще й вилає. За те, бач, Що на світ родила. І за те ще, що так тяжко Дитину любила. І любитимеш, небого, Поки не загинеш Межи псами на морозі Де-небудь під тином.

[Перша половина 1849, Раїм]

Художник

Великий Торвальдсен{103} начал свое блестящее артистическое поприще вырезыванием орнаментов и тритонов с рыбьими хвостами{104} для тупоносых копенгагенских кораблей. Герой мой тоже, хотя и не так блестящее, но тем не менее артистическое поприще начал растиранием охры и мумии в жерновах и крашеньем полов, крыш и заборов. Безотрадное, безнадежное начинание. Да и много ли вас, счастливцев гениев-художников, которые [иначе] начинали? – Весьма и весьма немного! В Голландии, например, во время самого блестящего золотого ее периода, Остаде, Бергем{105}, Теньер{106} и целая толпа знаменитых художников (кроме Рубенса и Ван-Дейка{107}) в лохмотьях начинали и кончали свое великое поприще. Несправедливо бы было указывать на одну только меркантильную Голландию. Разверните Вазари{108}и там увидите то же самое, если не хуже. Я говорю потому – хуже, что тогда даже политика наместников святого Петра требовала изящной декорации для ослепления толпы и затмения еретического учения Виклефа и Гуса{109}, уже начинавшего воспитывать неустрашимого доминиканца Лютера{110}. И тогда, говорю, когда Лев X и Леон II{111} спохватились и сыпали золото встречному и поперечному маляру и каменщику, и в то золотое время умирали великие художники с голоду, как, например, Корреджио{112} и Цампиери. И так случалося (к несчастию, весьма нередко) и всегда и везде, куда только проникало божественное животворящее искусство!

[Случается] и в наш девятнадцатый просвещенный век, век филантропии и всего клонящегося к пользе человечества, при всех своих средствах отстранить и укрыть жертвы,

Карающей богине обреченной.

За что же, вопрос, этим олицетворенным ангелам, этим представителям живой добродетели на земле выпадает почти всегда такая печальная, такая горькая доля? Вероятно, за то, что они ангелы во плоти.

Эти рассуждения ведут только к тому что отдаляют от читателя предмет, который я намерен ему представить как на ладони.

Летние ночи в Петербурге я почти всегда проводил на улице или где-нибудь на островах, но чаще всего на академической набережной. Особенно мне нравилось это место, когда Нева спокойна и, как гигантское зеркало, отражает в себе со всеми подробностями величественный портик Румянцевского музея, угол сената и красные занавеси в доме графини Лаваль. В зимние длинные ночи этот дом освещался внутри, и красные занавеси, как огонь, горели на темном фоне, и мне всегда досадно было, что Нева покрыта льдом и снегом и декорация теряет свой настоящий эффект.

Любил я также летом встречать восход солнца на Троицком мосту. Чудная, величественная картина!

В истинно художественном произведении есть что-то обаятельное, прекраснее самой природы, – это возвышенная душа художника, это божественное творчество. Зато бывают и в природе такие чудные явления, перед которыми поэт-художник падает ниц и только благодарит творца за сладкие, душу чарующие мгновения.

Я часто любовался пейзажами Щедрина{113}, и в особенности пленяла меня его небольшая картина «Портичи перед закатом солнца». Очаровательное произведение! Но оно меня никогда не очаровывало так, как вид с Троицкого моста на Выборгскую сторону перед появлением солнца.

Однажды, насладившись вполне этою нерукотворною картиною, я прошел в Летний сад отдохнуть. Я всегда, когда мне случалося бывать в Летнем саду не останавливался ни в одной аллее, украшенной мраморными статуями: на меня эти статуи делали самое дурное впечатление, особенно уродливый Сатурн, пожирающий такое же, как и сам, уродливое свое дитя. Я проходил всегда мимо этих неуклюжих богинь и богов и садился отдохнуть на берегу озерка и любовался прекрасною гранитною вазою и величественною архитектурою Михайловского замка.

Приближаясь к тому месту, где большую аллею пересекает поперечная аллея и где в кругу богинь и богов Сатурн пожирает свое дитя, я чуть было не наткнулся на живого человека в тиковом грязном халате, сидящего на ведре, как раз против Сатурна.

Я остановился. Мальчик (потому что это действительно был мальчик лет четырнадцати или пятнадцати) оглянулся и начал что-то прятать за пазуху. Я подошел к нему ближе и спросил, что он здесь делает.

– Я ничего не делаю, – отвечал он застенчиво. – Иду на работу, да по дороге в сад зашел. – И, немного помолчав, прибавил: Я рисовал.

Покажи, что ты рисовал. И он вынул из-за пазухи четверку серой писчей бумаги и робко подал мне. На четвертке был назначен довольно

1 ... 39 40 41 ... 85
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "«…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори"