Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я."

Подається за автографом.

«Бувають хвилі - серце рветься…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 28.

Зберігся автограф (ф. 3, № 216, с. 3, з кінця зошита), в якому викреслені останні два рядки:

Я щастя боюся, як бачу

Те безконечне море мук.

Умовно датується 1878 р.

Подається за автографом.

«Самотній, хворий, думаю в хатині…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 29. Зберігся автограф серед віршів, датованих 1878 р. (ф. 3, № 216, с. 56-57). На цій підставі вірш умовно датується 1878 р. В автографі є викреслені рядки: 7-й - «Мертва холодна мисль немов мор…»; 25-й - «Так пусто, холодно любов мину…».

Подається за автографом.

«Смерклося. Тихо круг мене, мов в гробі…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 30. Зберігся автограф 1878 р. (ф. 3, № 216, с. 40), в якому викреслені 9 - 12-й рядки:

Слух мій напруджений чує виразно

Шелест голки у твоїх руках,

Що все викликує мислі тужливі,

Зітхнень глибоких де джерело є?

Подається за автографом.

«Ой матінко люба, єдина моя…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 30 - 31.

Умовно датується 1878 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 216, с. 2, з кінця зошита).

Ми. Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 41. Подається за автографом (ф. 3, № 216, с. 4, з кінця зошита).

За фонетику п’ятнадцять літ воювали ми тягом… - поет висміює відсталі погляди галицьких ботокудів, які були далекі від передових громадських інтересів і обмежували свою діяльність «Азбучною війною», тобто боротьбою за фонетичний правопис.

Словар-поет, Вер-ий, «Слово», В-ові П-ому, П’ять гріхів головних, «Слово» і «Правда». Вперше надруковано в журн. «Нові шляхи», 1931, № 1, с. 55. Епіграми написані олівцем на чистих сторінках книги М. Костомарова «Исторические монографии и исследования», т. XII, СПб., 1872, с. 464-465, у тюрмі, під час першого арешту в 1877-1878 рр.

Подаються за автографами (ф. 3, № 213, с. 464-465).

Словар-поет, Вер-ий - епіграми на Івана Верхратського (1846-1919), учителя дрогобицької гімназії, поета, діяча народовського табору.

Вер-ий - Іван Верхратський (1846-1919), учитель дрогобицької гімназії, поет, діяч народовського табору.

«Слово» - щоденна газета, орган москвофільської партії, монархічно-клерикальне видання. Виходила у Львові (1861-1887). Отримувала таємні субсидії від російського самодержавства. Реакційний характер «Слова» викрив М. Чернишевський у статті «Національна безтактність».

Богдан його відтам украв… - Йдеться про Богдана Дідицького (1827-1909), письменника і журналіста реакційного спрямування, засновника і редактора газети «Слово».

Чом «Слово» на «Правду» весь час ворогує… - між газетою «Слово» і журналом «Правда» не було принципових політичних розходжень, обидва ці видання посідали реакційні позиції. Щоправда, «Слово», як і партія «москвофілів», орієнтувалося на російське самодержавство, «Правда» - на австрійську монархію. В цьому питанні між ними точилася боротьба, хоча вони «вірою і правдою» служили обом монархам. В питанні про ставлення до трудового народу вони посідали однакові реакційні позиції - нехтування народними інтересами.

«Правда» - літературно-науковий і політичний журнал, що виходив у Львові з перервами (1867-1897). В ранній період - ліберально-буржуазного напряму; з кінця 80-х років став трибуною українського буржуазного націоналізму.

В-ові П-ому - Венедиктові Площанському (1834-1902), галицькому діячеві «москвофільського» табору, історикові і журналістові монархічно-клерикального спрямування.

Арістофан II. Вперше надруковано в кн.: Твори, т. 13, с. 44.

Збереглися два автографи: ф. 3, № 216, с. 12 з кінця зошита та ф. 3, № 232, с. 59.

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

«Послухайте, добрі люди, що маю казати…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 44-46. Умовно датується 1878 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 216, с. 57).

Невольники. Вперше надруковано в журн. «Громадський друг», 1878, № 2, с. 97-98. Подається за першодруком.

«Громадський друг» - революційно-демократичний літературний і політичний журнал. Видавався у Львові 1878 р. І. Франком та М. Павликом.

Елегія. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Вікна», 1932, № 9, с. 28. Умовно датується 1878 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 215, с. 425).

Наум вже Безумович… - йдеться про Івана Наумовича (1826-1891) - галицького клерикального діяча, «москвофіла», видавця, журналіста.

«Ах, коб то я був музикантом…». Вперше надруковано у кн.: Іван Франко. Статті і матеріали. Збірник п’ятий, с. 62-63. Зберігся автограф (ф. 3, № 1204). Вірш написаний 1878 р. у листі до О. Рошкевич, що починається словами: «Саме що приїхав вечером до Львова…».

Подається за автографом.

«Не журись, що на світ осінь сумрачна йде!..», «Ні, на діло, щоб виречи: та воно праве…», «Сльозами личенько ти не вмивай!..». Вперше надруковано у кн.: О. Г. Мельниченко. Невідомі автографи Івана Франка. К., «Наукова думка», 1966, с. 17-20.

Ці вірші написані олівцем на полях журналу «Отечественные записки» за 1877 р. в тюрмі, під час першого арешту Франка 1877-1878 рр. На цій підставі вірші умовно датуються 1877-1878 рр. Під час переплетення журналу у другому вірші зрізано два перші рядки.

Подаються за автографом: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, відділ рукописів, бібліотека Івана Франка, № 504, журн. «Отечественные записки», 1877, т. 233, с. 98-99, 197.

1879

«Не раз нагадую ті дни…». Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1940, № 5-6, с. 130. Умовно датується 1879 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 279, окремий аркуш). Під текстом автором закреслена посвята «Сердечній Ользі». Це дає підстави твердити, що вірш був присвячений О. Рошкевич.

«Між щастям а горем…». Вперше