Читати книгу - "Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер"

Інше питання полягає в тому, чи за особливих обставин справді додавали до казана якісь особливі компоненти. Аж до модерної доби раз по раз можна було чути про такі доволі сумнівні та заборонені «щеплення». Особливо часто згадується блекота, споріднена з відьомськими мазями. Про зміни свідомості, які вона викликає, дізнаємося з Гайманнової праці «Вплив скополаміну порівняно із психопатологічно-електроцефалографічним дослідженням». Зокрема, спостерігалися сильні викривлення у сприйнятті часу.

Додавали такі інгредієнти чи ні — все це має не більше значення, ніж ключ від комода або від будинку. Гакслі переоцінив їхню роль. З другого боку, будь-яка модуляція сприйняття часу має педагогічне значення: скорочення часу, яке сягає свого максимуму в оргазмі, так само як і розтягування часу під час мук катування.

У північних країнах п'ють споконвіку. Кількість питва, що тече з рога або кухля, не слід розглядати як неістотну. Все це є доволі суттєвим. Йдеться про пиття, яке не має тамувати спрагу, принаймні не звичайну спрагу. Слоган однієї броварні, який я останнім часом постійно бачу на рекламних плакатах, уловив саму суть: «Спрага стає приємною завдяки пиву».

Картинка до цього слогану здається мені не такою вдалою: освітлена яскравим сонцем пустеля, над якою ширяє, ніби фата морґана, повний по вінця та запітнілий від роси пивний кухоль. Як мало ця спрага має спільного із сухою спекою, можна побачити, якщо спостерігати за пастухом, який п'є в пустелі. Ковток, який він робить зі свого шкіряного бурдюка, є радше боязким, принаймні помірним. Швидке споживання великих кількостей навіть чистої води може стати небезпечним. Усі ці пустельні мешканці худорляві й видублені, як ящірки. Мухаммед знав, чому він заборонив вино, навіть якщо не зважати на те, що він не залежав від нього, тобто залежав так мало, як і той, хто сидить у скарбниці, залежить від ключа до неї.

Непомірні застілля й бенкети характерні для германських учт. Навіть із міфів відомий вепр і цап, м'ясо яких постійно наростає, хай скільки відріжеш, а також пивні роги, які були невичерпними.

Ця непомірність, як і кожна річ, має свій зворотний бік, адже вона позначає не лише того, хто ніжиться у ведмежій шкурі, але й мисливця, який цю шкуру здобув. Він уполював ведмедя старим добрим способом із своїми собаками та з холодною зброєю в засніженому лісі. А отже, тут відбувалося ще дещо, без чого цей світ не був би таким, яким він є. Та й яким був би цей світ без вікінгів і варягів, ґотів і вандалів, англів і саксів, франків і алеманів?

У будь-якому разі, тут міститься місцеве або часове занурення в грубе задоволення, якому надають перевагу такі типи, як Тримальхіон[231] або Ґарґантюа. У германців все це набуває ще більшого масштабу, адже безмірність належить до їхньої натури.

Мед і пиво більше придатні для тяжких часів, тоді як вино тут поступається вже за своєю суттю. У Ціммернській хроніці[232] описується візит у замок одного райнського графа, для якого розлити коштовне вино вважається геройським учинком. Якщо гість прокидався з важкою головою, господар уже стояв біля ліжка і збадьорював його за допомогою чималої карафки з вином. Давнє володіння за короткий час пропивалося спадкоємцями.

Як відомо, надмірне пиття горілки винищувало цілі індіанські племена. Під час однієї морської подорожі Крайньою Північчю я щоранку бачив трьох примар, які витріщалися на сніданок: капітан з інженером та першим помічником — бліді, виснажені, кволі після нічних ексцесів. На Шпіцбергені ми причалили в порту, де напередодні роздали місячний раціон міцних алкогольних напоїв. Серед будинків, чиї мешканці довели своє сп’яніння до стану затьмарення, панувала мертва тиша. В цих широтах заборона алкоголю стає актом самозахисту, інстинктом самозбереження.

Застільні звичаї на кшталт рога, який по черзі передається по колу, були запозичені з гільдій та цехів, від крамарчуків у бурсах, земляцтв у високих школах. У певні часи та в певних місцях компанійське життя лицарів і ченців, студентів, вагантів і наймитів доходило до страшного здичавіння, бездуховної ненаситності. Відомості про приготування до весіль та інших фестин дають підстави підозрювати, що для вишуканих насолод залишалося небагато місця. Мав місце rage du nombre[233], який нагадує Рабле, у творах якого, наприклад, на сніданок споживали три тисячі шістсот баранів, а після облоги міста вичісували гребенем з волосся гарматні ядра; сам гребінь мав зубці зі слонових бивнів. Загалом ненажерство змальовується в позитивному світлі, щойно його описом займається автор високого класу. Типовим прикладом тут є Фальстаф Шекспіра; навіть пуритани змушені були його любити. Автор обертає на золото те, про що розповідає, принаймні надає блиску фламандського натюрморту.

In natura[234] такі типи мають менш привабливий вигляд, наприклад лицар Ганс фон Швайніхен (нар. 1552), який служив одному збанкрутілому силезькому графу, головним чином дудлячи з ним кухоль за кухлем. Подібно до Фальстафа такі графи були оточені несамовитими спільниками, що особливо характерно для доби бароко.

Гріммельсгаузен у «Симпліциссимусі» змальовує картину жахливої стагнації, до якої призвела Тридцятилітня війна. Від тих часів ми так остаточно й не вичуняли. XVII сторіччя позбавило нас того, що здобули інші країни, огрубило те, що деінде було розмежоване й пом'якшене. Середина постійно перебуває в небезпеці обернутися на тік, на якому молотять збіжжя — не лише своє, але й чуже.

Перехід до планетарного порядку можна впізнати по тому, що переваги й недоліки географічного положення відходять на задній план. Так, Англія втратила якість острова, й може статися, що ми втратимо якість середини.

В університетах гробіянізм завжди знаходить собі місце й охоче маскується під академічну свободу. У середньовіччі було неможливо чи принаймні небезпечно перебувати за межами своєї вітчизни поза земляцтвами, які хоч і давали захист, але й примушували до надання певних послуг. Коли лис (студент-неофіт) ставав буршем (бувалим хлопом), то робив усе так само.

Також і серед кадетів та гімназіастів цілком звичним явищем був пеналізм