Читати книгу - "Знову й знову, Бен Елтон"

На мить він перенісся подумки назад в Афганістан, де проводив якось огляд групи працівників, що зібралися перед брамою. Пригадав спеку і пісок, пригадав, як вдивлявся в обличчя, вишукуючи того, хто міг ховати під одягом вибухівку, і таки проґавив хлопця, який незабаром укоротив віку собі, а заодно й трьом Стентоновим товаришам. Насправді вгадати наперед годі. Нервуватись і пітніти можна з найрізноманітніших причин. Зовсім не обов’язково це означає, що людина обв’язана вибухівкою, проте іноді, звісно, саме так і є.

Цікаво, де ховає свою бомбу ось цей хлопець, Мухамед Мехмедбашич, подумав Стентон. Мабуть, у тій торбині через плече, але тоді якась вона не надто велика. Смертоносна, звісно, якщо кинути влучно, от лише Мехмедбашич влучно не кине. Насправді він узагалі її не кине, бо зовсім розгубиться, аж сторопіє.

По суті, Мехмедбашич — це, фактично, прототипний, серійний невдаха. Судячи зі Стентонового досвіду, завербована терористичними організаціями молодь переважно до цього ґатунку й належала. Зрештою, Мехмедбашич же навіть син невдахи, у нього це в генах. Його батько походив зі зубожілої шляхти. Фатальне поєднання: невдаха з претензією на манію величі. Цього хлопця, який стояв і переминався з ноги на ногу під палючим сонцем, Стентон бачив наскрізь. Класичний взірець: озлоблений на життя фанатик. Людям цього штибу завжди кортить поквитатися за свою невдатність з іншими.

Та попри все це Апіс бере і його вербує. Як можна бути таким викінченим придурком?

Він що, кандидатів узагалі не вивчав?

Мав же знати, що в ролі терориста Мехмедбашич облизня вже раз спіймав. «Чорна рука» доручила була йому вбити боснійського губернатора, і він уже сидів у потягу, що прямував туди, де мав відбутися замах, та тут у вагон забіг поліцейський, який гнався за злодієм. Мехмедбашич запанікував і викинув через вікно свою зброю.

Ніж і плящинку з отрутою.

Укотре вже Стентон подивувався, як ці смішні, аж комічні лиходії примудрилися все ж таки змінити хід історії. На вигляд же — справжнісінькі аматори.

Над’їхав кортеж і рушив униз сливе безлюдною вулицею. Рухався поволі, тож людина з міцними нервами кинути тієї миті бомбу могла завиграшки. Проте Мехмедбашич і пальцем об палець не вдарив. Стентон побачив, як він шарпнувся був — та й усе.

Неподалік перебував іще один терорист «Чорної руки». Васо Чубрілович — сербський юнак, озброєний бомбою і пістолетом — теж просто завмер на місці і лише стояв мов укопаний. Відкритий двомісний фаетон «Ґраф-унд-Штіфт», у якому сиділа можновладна пара, без жодних пригод проїхав мимо.

А двійко озброєних бомбами нікчемних, пустоголових хлопчаків тільки збараніло витріщалися йому вслід. Ось вам і рядові члени терористичної організації.

Ерцгерцог із почтом вирушив тепер до річки Міляцка. Вивчивши завчасу їхній маршрут, Стентон знав, що міг би кількома бічними вуличками зрізати кут і випередити їх, та в цьому не було потреби. Поки що він лише глядач; час його виходу на сцену в сараєвській драмі ще не настав.

На місце Стентон дістався вчасно, як і розраховував. На цій ділянці маршруту зібрався чималий натовп. Розташований понад річкою терен вабив для прогулянки, і люди мали святковий настрій. У Сараєві, звісно, жили не самі лише радикально налаштовані серби, багато хто тут ставився до австрійської корони цілком лояльно. Втім, один із присутніх був таки націлений на вбивство; він виявиться єдиним членом гурту, який рішуче діятиме згідно з узгодженим попередньо планом.

Звали цього чоловіка Неделько Чабрінович. У групі він виконував роль підбурювача і не раз отримував на горіхи від інших за те, що, на їхню думку, геть не дбав про безпеку. От і тепер одразу ж упав Стентонові в око: стояв випроставшись, майже навитяжку — так, наче намагався навіть своєю поставою засвідчувати шляхетність справи, за яку вболівав і боровся.

Це була мить, яка вже давно не давала Стентону спокою. Він знав, що зараз Чабрінович кине бомбу — та відскочить від складеного відкидного верху ерцгерцогського фаетона і вибухне під наступним автомобілем. Знав також, що від вибуху серйозно постраждає близько двадцяти людей, які перебували неподалік. Стентонові доводилося на власні очі бачити, що може накоїти бомба, кинута в натовп, і всі його інстинкти аж волали: терористу треба завадити. Можна, наприклад, стати позаду Чабріновича, схопити того за руки і тримати, аж доки не проїдуть машини.

Але він так цього й не зробив.

Не міг. Адже знав, що невдалий замах на життя ерцгерцога призведе до того, що після обіду плани високопоставлених гостей зміняться. Вони відступлять від заздалегідь оприлюдненого маршруту, щоб відвідати у шпиталі постраждалих від вибуху. Потім водій поверне не туди, куди треба, заглухне двигун, і все це призведе врешті-решт до того, що шлях ерцгерцога та його дружини перетнеться зі шляхом убивці. Де і коли це станеться, Стентонові було відомо. Та якби Чабрінович не кинув через нього свою бомбу, весь перебіг того дня цілковито змінився б, і він почувався б так само безпорадно, як і офіційна охорона ерцгерцога. Принцип міг би скористатися своїм шансом якось інакше, і Стентон не встиг би стати йому на заваді.

Тож довелося тепер, долаючи млість у животі, лише спостерігати, як робить своє Чабрінович. Кортеж під’їжджав до річки, Франц Фердинанд із герцогинею широко всміхалися. У них явно відлягло від серця, їм було приємно, що їх так гарно вітають.

З натовпу й справді лунали вітальні вигуки, в руках у дітей майоріли імперські прапорці. Зараз цих дітей на очах у Стентона спочатку підкине у повітря, а потім жбурне на землю, і нікуди від цього не подінешся.

Чабрінович метнув свою бомбу. Цілком очікувано вона відскочила від авто ерцгерцога і вибухнула під сусіднім. Тішило одне: замах відбувся, як книжка пише, у повній відповідності з численними описами, отже, ніяких суттєвих змін в історії поки що не сталося. Стентон відвернувся: скалічених тіл він бачив у житті більше, ніж достатньо, а от подальша доля Чабріновича певний інтерес викликала, бо далі все діялося у спосіб настільки абсурдний, що з’являлися небезпідставні підозри: історики, мовляв, таки прибрехали і правду дещо прикрасили.

Коли розгніваний натовп кинувся на Чабріновича, той витягнув щось з кишені і поклав собі до рота. За наявними у Стентона відомостями, то була пігулка ціаніду, яким за наказом Апіса забезпечили змовників. Однак, як і багато де інде, «Чорна рука» дала маху і тут. Отрута