Читати книгу - "Знову й знову, Бен Елтон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На очах у Стентона поліцейські забрели навіть не по коліна у воду і витягнули потенційного національного героя на берег. Там його віддали на поталу юрбі, яка добряче нам’яла йому боки, а потім відвезли у в’язницю; він тим часом далі блював і хлюпав водою у черевиках.
Книжки з історії не брехали. Така-от дурня коїлася насправді. Стентонові пригадалася МакКласкі: ото потішалася б професорка, якби бачила все це на власні очі. «Ну, а тепер хай діалектичні матеріалісти спробують довести, що ось це було продиктоване історичною неминучістю! — кричала б вона. — Такого ж і не придумаєш!»
Думку про МакКласкі Стентон погнав геть: надто вже болючими були спогади про неї. Треба було роздерти старій суці морду, а тоді вже викинути з потяга.
Він поквапився геть від розгніваної юрби. Знав, що невдалий замах на якийсь час поклав край спробам «Чорної руки» таки досягнути своєї мети. Кортеж ерцгерцога з добряче наляканими і розтривоженими пасажирами додав швидкості й промчав повз решту трьох змовників, зокрема й Принципа, розставлених уздовж маршруту. Автомобілі рухалися тепер надто швидко, і вони так чи йнак нічого вже не могли б зробити, навіть якби їм стало на це духу.
І якби не зла доля, один із найбездарніших в історії замахів на члена монаршої родини цим і закінчився б. Шестеро агентів, кожен озброєний або бомбою, або пістолетом, або і тим, і тим, — і тільки один наважується таки завдати удару. І зазнає невдачі.
От лише Стентон знав, що буде далі. Чи що було тоді, коли час і простір востаннє долали разом цей відрізок свого шляху. А трапилася чи не найзлощасніша в усій історії зустріч. Абсолютно випадкова, цілковито неждана-негадана й геть малоймовірна зустріч, яка змінила світ.
21
— Ні, ну Бога ради! — вигукнула добряче роздратована МакКласкі. Стояла, як завжди, на своєму улюбленому місці перед каміном. Погода хоч і поліпшилася, та вечори й далі були прохолодні, і професорка, запхавши руки під поли своєї шинелі, завзято розтирала собі зад, який, видно, добряче припекло. — Такого ж не придумаєш.
Був вечір Великодньої неділі 2025-го року. Вони зі Стентоном просиділи весь пополудень у Дейвісовому «оперативному штабі» на історичному факультеті, розбираючи всі подробиці вбивства у Сараєві, і допіру повернулися після вечері всухом’ятку до оселі декана. МакКласкі, як завжди, випивки собі не шкодувала, а тепер знай набирала обертів, даючи вихід роздратуванню.
— Я й досі повірити не можу, що це справді сталося. Якби це не була правда, ніхто б ніколи в таку бридню не повірив. Шестеро кілерів! — вигукнула вона, змахуючи масною рукою крихти чедеру, що пристали до вусиків. — Шестеро озброєних терористів! Кожен опинявся у той чи інший момент на відстані чотирьох-п’яти метрів від жертви, ерцгерцога — і жоден не зумів його вколошкати! Блискуче, правда? Все, змова провалилася, finito! Кінець-капець! Апіс зі своєю бандою психопатів можуть підібгати хвости і давати драла. Вони кілька місяців морочилися, щоб переправити тих жалюгідних недоумків через кордон. Ризикували цілою своєю «підземною залізницею». І всі шестеро так облажалися!
Професорка хлюпнула собі у склянку кларету, порозливавши по столу стільки ж, скільки й налила, схопила з сирної дошки ще один чималенький шматок чедеру, затиснула його між двома крекерами і повз цигарку, що стирчала з-поміж зубів, відправила собі до рота.
— Ерцгерцог живий-живісінький, цілий-цілісінький, і взагалі, то був його день, — продовжувала вона, порскаючи крихтами у цигарковий дим перед собою. — І що далі? Генерал-губернатор Боснії, який, власне, відповідає за безпеку ерцгерцога, буквально власноруч організовує вбивство. Що не вдалося Апісові й усім його довбанутим на всю голову, ні на яку фігню не здатним пацанам-фанатикам, те робить за них не хто інший, як ерцгерцогів власний поліцай. Здуріти можна!
Стентонові залишалося хіба що кивнути на знак згоди. Що більше вивчав він хронологію сараєвського вбивства, то неймовірнішими здавалися всі ці збіги та промахи.
— Маєте рацію, професорко. По суті, ерцгерцога з герцогинею насправді прикінчив не Принцип, а генерал Оскар Потіорек.
— Генерал Оскар Потіорек, — зі зневагою в голосі повторила МакКласкі. — Генерал. Та я б йому казарми не довірила підмести. Повна, всесвітньо-історична дупа.
Стентон сягнув по теку з матеріалами і витягнув фото.
— Ось хто насправді розпочав Велику війну.
Якусь хвилину вони не відводили очей від старої світлини. Якби Голлівуд шукав актора на роль пихатого, зашореного, твердолобого, гордовитого австрійського генерала старого гарту, то найкраще було б скористатися самим прототипом. Вибритий на три дюйми над вухами кулеподібний череп, ретельно підстрижені вуса, завішані медалями груди; легенько відхиливши назад голову, Потіорек дивився в камеру холодним, зневажливим поглядом, з ледь помітним усміхом на губах.
— Ну, й чого він либиться?! — крикнула МакКласкі, кинувши у вогонь недопалок і тягнучись не надто твердою вже рукою по нову порцію сиру і випивки. — Ні, серйозно, чого йому либитися, цьому дурневі, ідіотові найвищого ґатунку? З міркувань безпеки він вирішує змінити маршрут кортежу, але водія ерцгерцогової машини попередити забуває! Всі інші водії в курсі, а водій ерцгерцога — ні сном ні духом! Ось воно, ось де собака заритий. Тому-то й отримала «Чорна рука» сьомий шанс, який, на превелике диво, не спартачила, — і почалася Велика війна. От же ж дідько, бодай би їм! — МакКласкі з розпачу просто волосся рвала на собі. — Принцип свій шанс проґавив. І чудово це розуміє. Фактично, того дня він від планів убивства відмовляється, вирішує, що час уже й підживитися, і вирушає по якийсь бутербродик. Бутербродик, щоб йому! Ну, от із чим це порівняти? З Лорелом і Гарді? Словом, валандає він до тих, як там їх…
— «Делікатесів Шіллера».
— От-от. «Делікатеси Шіллера»: звучить, наче якийсь тодішній «МакДональдс». По суті, поперся він за тим, що там у них на початку двадцятого століття заступало біґ-мак і картоплю фрі, а по дорозі роздумував, безперечно, що скаже Апісові, бо ж тому, відомо, пальця в рот не клади: він у свого короля всаджував тридцять куль, краяв трупи шаблею на кавалки і викидав через вікно…
— Принцип із Апісом ніколи не бачився і ніколи не побачився б, — перебив її Стентон. — «Чорна рука» діяла за принципом окремих ланок.
— Нехай, не в тому суть. Той молокосос, придурок такий, свій
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знову й знову, Бен Елтон», після закриття браузера.