Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Чоловік з кинжалом різко полоснув себе по долоні, і темна кров почала стікати по лезу. Здавалося, він зовсім не відчував болю. Він нахилився і дозволив декільком краплям впасти на поверхню старого вівтаря. Камінь під його рукою почав дивно пульсувати, пробуджуючись від довгого сну. Місячне світло на мить згасло, і храм занурився в глибоку темряву. А потім, ледь чутно, під кам’яною плитою почувся звук — скрегіт і шипіння, наче механізм, що не рухався століттями, знову запускався. Повільно, з великими зусиллями, одна з плит перед вівтарем почала підніматися, відкриваючи вузький прохід, що вів у темряву підземелля. Стіни проходу були встелені древніми символами, а з темряви ледь чутно долинав приглушений звук, наче хтось чи щось чекало там на свою чергу. Еріон і Салем завмерли, спостерігаючи, як п’ятеро незнайомців один за одним зникли в проході, розчиняючись у глибокій пітьмі. Останній із них, ватажок, на мить затримався, перевіряючи, чи їх не помітили, але, здавалося, був задоволений і теж ступив у темряву, яка поглинула його без сліду.

Щойно прохід зачинився за ними, Еріон обережно зітхнув і глянув на Салема.

- Тепер ми знаємо, куди вони прямують, — прошепотів він, поглядом показуючи на камінь. — І здається, саме тут нас чекають відповіді.

Салем коротко кивнув, але в його очах з’явився відтінок тривоги.

- Це місце… здається, прокидається від крові. Треба бути обережними, Еріоне.

Еріон обережно підійшов до вівтаря, обмірковуючи, чи зможуть вони повторити ритуал і знову відкрити таємний прохід. Він уважно вдивлявся в кам'яний вівтар, вивчаючи кожен вирізьблений символ, кожну тріщинку на його поверхні. Його думки кружляли навколо того, як відкрити прохід, не вдаючись до жертвоприношення своєї власної крові. Незнайомці використали кров як ключ, але ж він не мав жодної гарантії, що від нього це не вимагатиме більшої ціни.

— Я не збираюся проливати свою кров на цьому старому камені, — сказав він, кинувши на Салема погляд, що не залишав місця для суперечок.

Салем згодом мовчки кивнув, явно згодний. Він знав, що, коли справа доходить до таких древніх і, можливо, проклятих місць, варто бути дуже обережним.

Магія в цьому світі була силою, яку розуміли лише обрані, і якою володіти наважувалися лише деякі. Чиста магія, яка черпала силу з глибин самої реальності, була не лише складною, а й небезпечною. Кожне її використання забирало щось у того, хто її застосовував — частинку душі, емоції, спогади. З часом маги, що вдавалися до чистої магії, втрачали себе. Вони ставали холодними, безжальними, мовчазними, їхні обличчя застигали, а колись яскравий погляд гаснув. Кожен обряд, кожне закляття коштувало користувачеві ще трохи людяності.

Саме тому ритуальна та пергаментна магія стали набагато популярнішими. Вони були значно слабшими і мали обмежений вплив, але були безпечнішими для того, хто їх застосовував. Ритуальна магія базувалася на використанні спеціальних предметів і послідовності дій, яка відкривала доступ до потрібних сил. Вона не вимагала часток душі, а лише часу й уваги. Пергаментна магія, зазвичай закладена в сувої, дозволяла викликати прості заклинання, залишені на них більш вправними магами. Це був ідеальний вибір для тих, хто бажав мати в руках певну силу, але не наважувався ризикувати собою.

Салем, хоч і вивчав основи магії, ніколи не наважувався її застосовувати. Він знав про ризики чистої магії і розумів, яку ціну вона вимагає. Кілька разів йому доводилося бачити старих магів, що виглядали як порожні оболонки людей, що колись були. Його знання про магічні ритуали були достатніми, щоб зрозуміти, як усе працює, але він завжди обирав залишатися осторонь.

Після кількох невдалих спроб вони так і не змогли повторити те, що зробили незнайомці. Прохід залишався закритим, камінь — непохитним, а механізм не рухався. Еріон відступив на крок, нервово стискаючи зуби.

— Мабуть, нам потрібно інше рішення, — пробурмотів він, оцінюючи ситуацію.

— Можливо, слід відступити і почекати, доки вони вийдуть, — запропонував Салем.

Еріон розумів, що поспіхом тут нічого не досягти, але інтуїтивно відчував, що цей прохід — ключ до всього. Однак, на разі, жертвувати свою кров він точно не збирався.

Еріон мовчки кивнув, погоджуючись із пропозицією Салема, і вони повернулися на свої місця на виступі. Тіньова заля внизу завмерла в густій тиші, яка нависала над руїнами, мов невидима завіса. Їхні очі вдивлялися в кожен куточок, кожну тріщину, очікуючи будь-якого руху.

Раптом знайомий скрегіт прорізав мовчання, змушуючи обох напружитися. Еріон перевів погляд на старий вівтар — той знову почав зрушуватися, оживаючи під впливом невидимої сили. Кам’яна плита на підлозі повільно зсувалася вбік, відкриваючи прохід у темряву. Здавалося, сам храм відповідав на якесь таємне заклинання чи сигнал, який тільки йому був відомий.

Еріон і Салем завмерли, їхні погляди застигли на чорному проваллі, що відкривалося перед ними. Темрява, яка ховалася під плитою, здавалася надто глибокою, надто густою, щоб бути просто відсутністю світла. Вона ніби дихала, тягнучи їхній погляд у себе.

Однак нічого не відбувалося. Прохід залишався порожнім, ні звуків, ні руху, ні тіней. Тільки ця невидима присутність, що, здавалося, розтікалася по залу, наповнюючи його невидимою загрозою.

Еріон повільно перевів погляд на Салема, який так само напружено вдивлявся в прохід. Їхні очі зустрілися, і в цій мовчазній розмові не було потреби в словах. Обидва розуміли: це не просто випадковість. Хтось чи щось знало про їхню присутність і, можливо, навіть чекало на них. Темрява внизу була запрошенням, але не простим. У кожному її диханні відчувалася прихована загроза.