Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гусєв дивився на Лося і думав:
«Добре тобі у сні, любий чоловіче. І не треба, не прокидайся, спи, спи… Прокинешся — сядемо отак, навпочіпки, під ковдрою, — тремти, як ворона на мерзлому пеньку. А ніч, ніч, кінець останній…»
Йому не хотілося навіть заплющувати очі, — так він і сидів, дивлячись на якийсь блискучий цвяшок… Настала велика байдужість, насувалося небуття…
Так промчав незмірний простір часу.
Почулося дивне шарудіння, стукіт, щось торкалося ззовні залізної обшивки яйця.
Гусєв розплющив очі. Приходив до пам’яті, почав дослухатися — здавалося, апарат посувається серед каміння і щебеню. Щось навалилось і поповзло по стіні. Шуміло, шаруділо. Ось ударило в другий бік, — апарат затрясло. Гусєв розбудив Лося. Вони поповзли до спостережних трубок, і одразу ж обидва скрикнули.
Довкола, у темряві, лежали поля блискучих, як алмази, уламків. Каміння, брили, кристалічні грані сяяли гострим промінням. За величезною даллю цих алмазних полів у чорній ночі висіло кошлате сонце.
— Мабуть, ми минаємо голову комети, — прошепотів Лось, — увімкніть реостати. Треба вийти з цих полів, інакше комета потягне нас до Сонця.
Гусєв поліз до верхнього вічка, Лось став до реостатів. Удари по обшивці яйця почастішали, подужчали. Гусєв кричав зверху:
— Легше — брила праворуч… Давайте повний… Гора, гора летить… Проїхали… Наддайте ходу, наддайте ходу, Мстиславе Сергійовичу!
ЗЕМЛЯАлмазні поля були слідами проходження блукаючої в просторах комети. Довгий час апарат, втягнений у її тяжіння, пробирався серед небесного каміння. Швидкість його без упину збільшувалася, діяли абсолютні закони математики — потроху напрямок польоту яйця і метеоритів змінився: утворився кут, що чимдалі більше розширювався. Золотава туманність — голова невідомої комети і її слід — потоки метеоритів — відлітали по гіперболі — безнадійній кривій, щоб, обігнувши Сонце, назавжди зникнути у просторах. Крива польоту апарата все дужче наближалася до еліпса.
Майже нездійсненна надія повернутися на Землю спонукала до життя Лося і Гусєва. Тепер, не відриваючись од вічок, вони стежили за небом. З одного боку апарат сильно нагріло, — довелося скинути одяг.
Алмазні поля лишилися далеко внизу: видавалися іскринками, перетворилися на біляву туманність і зникли. І ось — у величезній далині вони побачили Сатурн, що переливався райдужними кільцями, оточений супутниками.
Яйце, притягнуте кометою, поверталося в сонячну систему.
Якийсь час темряву розтинала світлова лінія. Скоро і вона зблідла, погасла. Це були астероїди — маленькі планети, які незліченним роєм снують навколо Сонця. Сила їх тяжіння ще дужче вигнула криву польоту яйця. Нарешті у верхнє віконечко Лось побачив дивний, сліпучий вузький серп, — це була Венера. Майже в той самий час Гусєв, який спостерігав у друге вічко, страшно засопів, обернувся, спітнілий, червоний.
— Вона, їй-богу, вона!..
У чорній пітьмі тепло сяяла сріблисто-синювата куля. Осторонь неї і яскравіше за неї світилася кулька завбільшки з ягоду смородини. Апарат мчав трохи в бік од них. Тоді Лось наважився зробити небезпечну річ — поворот горла апарата, щоб відхилити вісь вибухів од траєкторії польоту. Поворот удався. Напрямок став змінюватися. Тепла кулька помалу перейшла в зеніт.
Летів, летів простір часу. Лось і Гусєв то прилипали до спостережних трубок, то падали серед розкиданих шкур і ковдр. Вичерпувалися останні сили. Мучила спрага, воду всю випили.
І ось у напівзабутті Лось побачив, як шкури, ковдри і мішки поповзли по стінах. Зависло в повітрі голе до пояса тіло Гусєва. Все це було схоже на марення. Гусєв, як виявилося, лежав ниць біля вічка. Ось він підвівся, бурмочучи, схопився за груди, захитав чубатою головою, обличчя його залили сльози, вуса обвисли.
— Рідна, рідна, рідна!..
Крізь туман свідомості Лось усе-таки зрозумів, що апарат повернувся і летить горлом уперед, підхоплений тяжінням Землі. Він поповз до реостатів і повернув їх, — яйце затремтіло, загуркотіло. Він нахилився до вічка.
У пітьмі висіла величезна водяна куля, залита сонцем. Голубими видавалися океани, зеленуватими — обриси островів, хмарні поля застилали якийсь материк. Волога куля поволі оберталася. Сльози заважали дивитися. Душа, плачучи з любові, летіла назустріч голубувато-вологому стовпу світла. Батьківщина людства! Плоть життя! Серце світу!
Куля Землі затуляла півнеба. Лось до краю повернув реостати. Проте політ був стрімкий, — оболонка розжарилася, закипів гумовий кожух, диміла шкіряна обшивка. Останнім зусиллям Гусєв повернув кришку люка. В щілину, виючи, ввірвався крижаний вітер. Земля розкривала обійми, приймала своїх синів.
Сильний удар. Обшивка лопнула. Яйце глибоко ввійшло горлом у трав’янистий пагорок.
Був полудень, неділя, третього червня. На великій відстані од місця падіння, — на березі озера Мічіган, — ті, що каталися на човнах, сиділи на відкритих терасах ресторанів і кав’ярень, і ті, хто грав в теніс, гольф, футбол, запускали паперові змії в безхмарне небо — вся ця сила-силенна людей, які виїхали в день недільного відпочинку втішатися чарівністю зелених берегів, шумом липневого листу, чула протягом п’яти хвилин дивний виючий звук.
Люди, які пам’ятали часи світової війни, казали, оглядаючи небо, що так завжди ревли снаряди важких гармат. Потім багатьом пощастило побачити яйцеподібну тінь, яка швидко ковзнула на Землю.
Не минуло й години, як великий натовп зібрався біля місця падіння апарата. Допитливі бігли звідусіль, перелазили через огорожі, мчали на автомобілях, на човнах по синьому озеру. Яйце, вкрите шаром нагару, пом’яте і тріснуте, стояло, нахилившись, на пагорку. Було висловлено безліч припущень, безглуздіших одне від одного. Особливо ж у натовпі почалося хвилювання, коли прочитали вибитий зубилом на прочиненій кришці люка напис: «РРФСР. Вилетіли з Петрограда 18 серпня 192… року». Це було ще дивніше, бо сьогодні було третє червня тисяча дев’ятсот… Одно слово, позначку на апараті було зроблено три з половиною роки тому.
А коли з таємничого апарата почувся слабкий стогін, натовп з жахом відступив і затих. Приїхав загін поліції, лікар і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна», після закриття браузера.