Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

– Що він взагалі зробив?

– У тому то й річ, що нічого не зробив. Я йому сказала, що в мене буде дитина і що хоче він чи ні, а я її народжу. І щоб він вирішив, що він хоче робити далі і як він хоче жити.

– А він?

– А він мовчав... і все.

– А ти думала, що він кинеться на коліна і кричатиме про те, який він щасливий? і все таке... телефоном?

– Ну, якось так... хоч скаже щось.

Макс реготнув…

– Чого ржеш? – дівчина насупилася.

– Я вже трохи тебе знаю і підозрюю, що від того, як ти йому це все сказала, бідний чолов’яга просто впав у ступор. Він не знав і не гадав, а тут раз – прийміть рішення негайно. І найімовірніше, ти йому і рота відкрити не дала. Він просто очманів. Може навіть від раптового відчуття щастя... Розумієш, для жінки – дитина – це не просто, а для чоловіка – так тим паче. Ви хоч якось там природою пристосовані до всього цього, плюс роки виховання, вплив інших жінок само собою… А мужик сидів собі сидів і раптом – він уже тато... Навіть якщо він сидить під дверима пологового будинку, то його стан, коли він іще чекає і коли вже дочекався, однак дещо відрізняються. Дай йому шанс, просто подумай, що іноді буває не так, як здається. Це теж питання довіри. Якщо ти його зараз відшиєш, то твоя дитина точно не матиме батька, а якщо спробуєш – може все й вийде. Це, звісно, ще й за умови, що він нормальний хлопець. Але ти ж дурнів не тримаєш біля себе, я знаю точно. От ви скільки вже разом?

– Два роки... – голос Тані було ледве чутно, її руки вхопили серветку і тепер пальці безупинно крутили її, крутили і стискали. Видно було, що вона сильно хвилюється.

– Подумай, ти ж нічого не втрачаєш. Ти даєш людині шанс, з розрахунку на те, що вона теж людина і могла просто протупити або банально зреагувати не так, як тобі б цього хотілося. Ти ж думала про це цілий день? А він тільки кілька секунд. Не жени його і все побачиш. Не треба просити або, тим паче, вмовляти... Дай йому можливість все ж таки проявити свої емоції самому, а не тільки реакцію на твої претензії.

Таня глибоко замислилася.

– Ніби й розумію, що ти правий... але якось усе дуже... незвично, чи що. Добре. Я постараюся.

– Саме, постарайся, – Макс доїв м’ясо. – У тебе вибуховий характер, трошки притримай коней…

Допивши і вино, він піднявся, переставив посуд у посудомийку – ось і стала в пригоді, нарешті, подав Тані руку і сказав:

– Пішли, будемо якось вкладатися, завтра нам усе ще на роботу. – На німе запитання: “Що значить вкладатися?” – додав:

– Я з тобою не лягатиму і не проси. – І одразу ж отримав гостреньким твердим кулачком у бік, охнув і заявив: – Цими варварськими методами ти все одно від мене нічого не доб’єшся. – І швидко втік у кімнату.

Влаштувалися просто – дівчину вклав на дивані, сам влігся на підлозі, на килимі. Ніч минула без пригод, хоча приблизно через годину Макс почув легке шарудіння, а потім і побачив, як дівчина, звісившись із дивана, дивиться на нього. Він мовчав, хотілося знати, що буде далі. Закінчилося все напрочуд дивовижно – надивившись і, мабуть, щось для себе вирішивши, Таня перехрестила його і, загорнувшись у ковдру, затихла вже до ранку. А Макс лежав, слухаючи мірний стукіт її серця і думав, що для щастя, насправді, треба так мало…