Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

Ранок для них почався о сьомій тридцять. Будильник спрацював як завжди, Макс його вмикав виключно для контролю, щоб випадково не проспати. Сам він прокидався завжди раніше встановленого часу. Але жінка є жінка, і те, що Максу було з запасом, – їй не вистачало. Схарапуджена Танька з писком кинулася в туалет, а потім загарбала ванну, добре, що він встиг раніше. Поки він готував простенький сніданок із вівсянки, банана, вареного яйця і склянки соку, дівчина встигла вимити голову і тепер сиділа загорнута в рушники, клювала вівсянку…

– Це ти так завжди харчуєшся? – нанизавши шматочок банана на виделку, запитала вона. – Я думала, що ти віддаєш перевагу іншим стравам, ти ж у зал ходиш. – продовжувала дивуватися .

– Ходжу. Але я ж тобі казав – я три тижні не їв взагалі. Після таких запливів не можна одразу жерти в три горлянки, сьогодні третій день, як я взагалі чимось харчуюся, окрім води і соку.

– А... ага... я забула. Соррі. Гарний спосіб для схуднення, треба буде нашій Тамарі підкинути, може допоможе.

Вони обидва розсміялися – головбухша жерла, як не в себе. І помічницю собі привела таку саму. Дівчата з відділів уже почали ховати по столах свої смаколики – там, де проходила Тамара, залишалося чисте поле.

– Макс, а ти чому один? Я весь час боялася, що зараз заявиться якась твоя пасія, а я тут уся така... в одній твоїй футболці. І почнеться бій... нерівний і жорстокий.

– Не заявиться. Нікому заявлятися. Закінчилися всі бажаючі три дні вже як... – щоб не створювати лавину запитань, він продовжив сам. – Я, коли оклигав, повернувся, зайшов до неї... а там якийсь чорт з акцентом, у рушник замотаний... і вона без трусів.

Таня помовчала.

– Вибач.

– Так, – Макс підвівся зі стільця, переставив посуд просто в мийку і задумливо сказав, – Щось не складається з миттям посуду, така дівуля в домі, а користі ніякої, – і одразу ж, доки не прилетіло, додав, – нумо, красуне, ворушися, а то я-то хоч куди, відразу красивим народився, а тобі ще готуватися треба…

Загалом вийшли вони вчасно. Але на роботу сьогодні він так і не потрапив.

– Максим Олександрович? – пролунав за спиною офіційний голос. І Максим, і Таня обернулися одночасно.

– Так, це я. А в чому справа?

– Давай, ходімо, там усе пояснять, – двоє в цивільному ніби ненав’язливо встали з боків від нього.

Тут втрутилася Тетяна Миколаївна. Саме так – Тетяна Миколаївна. Зараз вона була у всій могутності своїх керівних навичок.

– Хто ви такі і в чому власне справа? – лід її голосу міг заморозити пекло: Таня вмить розлютилася від безцеремонності цивільних і вже хотіла крові.

– Громадяночко, не втручайтеся, розберемося без вас, а то можна і перевірити, раптом ви разом випивали вранці... – цивільний точно не вперше провертав таку процедуру.

– Що? – якось коротко і презирливо видала Тетяна і скомандувала, дістаючи телефон і запускаючи відеозйомку:

– Максиме, поки вони не назвуться, можна бити їм морди будь-якими способами. Ці невідомі нам громадяни, чіпляються до нас і хотіли затягнути мене в машину, звинувачуючи в пияцтві. Ми маємо законне право на самозахист. Бо їх двоє, а ви один і ще не оговталися після хвороби, то захищаючись, ми маємо право застосовувати дозволені законом засоби, – і вона якось дуже вправно, видно було що не раз доводилося, дістала з сумочки електрошокер.

– Е, громадяночко... не нагнітайте. Ми співробітники при виконанні, – схоже, зі словниковим запасом у цивільних було туго.

– По вас не видно, що ви співробітники, я ось вважаю, що ви бандити.

Тут один із цивільних дістав-таки посвідчення.

– Отже, у вас є посвідчення... чому ж ви не показали його раніше? Законів не знаєте? Або свідомо порушуєте наші права? Думаю, керівництво управління внутрішніх справ зацікавиться тим, що тут відбувається. Я вам не вірю, ксиви ваші підроблені і дивитися я їх не буду. Телефонуємо у 102, – безапеляційно заявила Таня. Набравши номер, вона повідомила, що терміново потрібна допомога, оскільки двоє невідомих напали на неї з другом і хотіли кудись вивезти, а тепер махають якимись корочками і стверджують, що вони співробітники. Ще за хвилину вона закінчила маніпуляції з телефоном і сказала Максу:

– Відеозапис я вже надіслала до редакції нашої газети, на пошту працівникові відділу внутрішньої безпеки МВС і шефу. Чекаємо.

Макс тільки хмикнув, не перестаючи, втім, стежити за солодкою парочкою. Тепер він розумів, чому тендітну і ніжну дівчину її співробітниці боялися до одуріння, а позаочі називали Гюрзою або Анакондою. Дійсно, її отрута була смертельною, а якщо вона зловила когось, то смикатися було вже пізно. І він вирішив не заважати їй вершити справедливість на власний розсуд. Поки що йому з Танею нічого не загрожувало, ну а далі видно буде. Обличчя ж двох помітно спохмурніли, особливо, коли почули про відео, газету та про внутрішню СБ. Вони вже не намагалися когось кудись вести. За хвилину підкотила “карета”. На запитання лейтенанта, який підійшов до них з такими собі лінощами:-

– Ну, хто тут викликав? На кого тут напали... – Тетяна тільки гарикнула:

– Ваше посвідчення і нагрудний знак!