Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

Летьоха сторопів, хотів було щось сказати, але тут до нього підскочив сержант з екіпажу патруля і пошепки, але на всю вулицю, пробурмотів тому на вухо: “Тварш лейтенант... я її знаю... це ж та сама... Гюрза... ну пам’ятаєте, вона в адвокатурі працювала в Гур’янова в помічниках... З нею треба робити все чітко і за правилами, вона ж живцем з’їсть”...

– З’їм, з’їм… – недобре посміхнулася дівчина. – То де ваш знак і посвідчення? Чи ви разом із ними працюєте? – вона тицьнула шокером у бік двійки цивільних. Не опускаючи телефон, який увесь цей час продовжував вести запис, вона знову набрала 102. Тим часом різних ґав назбиралося вже пристойно.

– Черговий, я повідомляла про напад на мене невідомих. Так, я... так, хтось приїхав. Машина з брудними номерами, нагрудного знаку немає, посвідчення не пред’являє... це ви їх прислали чи це бандити разом із першими? Уй, натурально – це ваші співробітники... Тоді викличте сюди відповідального від управління внутрішніх справ, нехай він особисто засвідчить їхні особи і далі сам із ними розбирається. Поки що співробітниками поліції я їх не вважаю, більше схоже на озброєних бандитів. Моє прізвище – Гур’янова. Запишіть цього разу хоча б. Чи у вас немає інструкцій, що дані заявників треба записувати?

Лейтенант так і стояв, засунувши руки в кишені, офігіваючи від швидкості розвитку подій, а досвідчений сержант тільки приречено зітхнув і бовкнув: “Я ж казав”…

Через десять хвилин настала знатна катавасія. А.В. отримав відео і розгорнув бурхливу діяльність, на ноги були підняті всі, включно з начальником УВС. На допомогу Тетяні та Максу одразу на двох автомобілях з мигалками прилетіло все начальство невдах-поліцейських. Також прибули одразу два адвокати: один заявив, що захищає права Тетяни, як жінки, яка потерпіла від свавілля влади, а інший – права самого Максима. У відділення все ж проїхати довелося. Цивільні все-таки виявилися оперативниками місцевого райвідділу, куди надійшла заява від громадянина Туреччини Юсупа Ісмангелієва, про заподіяння йому тяжких ушкоджень громадянином Темним Максимом Олександровичем.

Коли, нарешті, підтягнувся слідчий, адвокати вже майже пів години шматували чергового по райвідділу на клаптики. У повітрі висіли статті кодексів, норми права, складалася заява про моральну шкоду. Переговоривши зі слідчим, адвокати підійшли до Максима і Тані. Дівчина відмовилася йти і висунула звинувачення проти співробітників поліції, які, на її думку, завдали їй моральної шкоди, звинувативши в пияцтві, і матеріальної шкоди, позбавивши заробітку за цей день, а також змусивши користуватися послугами адвоката. Через те, що вона пропустила робочий день, було так само завдано шкоди її діловій репутації, а також справам заводу. Насправді, вона просто хотіла зразково покарати нахабних ментів і змусити їх все ж працювати як треба. Її бойове минуле в адвокатурі говорило, що за належного вміння, це цілком можливо.

Спочатку почав адвокат, присланий для Тетяни. Він повідомив, що її саму ніхто не затримує, але й вигнати звідси теж не можуть. Оскільки вона крім власної заяви ще й свідок у справі Максима Темного. Заяву про необґрунтоване застосування сили співробітниками і не запобігання правопорушенню лейтенантом патруля, а також недбале ставлення до своїх обов’язків чергового по 102, він подав. Воно піде своєю чергою, хоча особисто він сумнівається, що будуть якісь серйозні наслідки. Ну отримають прочухана і догану, їм не звикати. Тож, на поточний момент, адвокат вважав свою роботу виконаною і хотів відкланятися. Другий же адвокат почав розмову зовсім про інше.

– Максиме, ви знаєте хто такий цей Юсуп Ісмангелієв?

– Уперше чую.

– А ви Тетяно Миколаївно?

– Ні, не знаю.

– У заяві, поданій на вас, зазначено, що цей Юсуп прийшов у гості до своєї знайомої Маргарити Йосипівни Ставицької…

– Це до Ритки чи що? Так це той кнур у рушнику, що битися ліз, – удвох перебивши адвоката, вигукнули Макс і Таня кожен своє.

– Так, – адвокат задумався, – бачу, справа проясняється, давайте детальніше і з початку.

Макс розповів, що сталося між ним і бевзем у рушнику. І запевнив адвоката, що ніяких ушкоджень бути не може, оскільки перше – він, Макс, був настільки слабкий після хвороби і тривалого голоду, що завдати такому кнуреві, як цей Ісмангелієв, не те що каліцтва, а й простих травм у вигляді банальних синців не зміг би. І друге – коли він ішов, із цим самим Ісмангелієвим усе було гаразд. Між ніг той, звісно, отримав – Макс змушений був захищатися, але про каліцтва там не йдеться.

Адвокат ще раз замислився.

– Ну що ж, здається мені, що все не так погано. Затримати вас намагалися в принципі законно, тільки недолугими методами. Добре, що до сутички там не дійшло, тож свої догани ті співробітники отримають, та й усе. Щодо заяви Ісмангелієва, то ми зараз швиденько зробимо медичний висновок про стан вашого здоров’я, враховуючи вашу травму. Ну і вимагатимемо експертизи отриманих цим Ісмангелієвим травм. Думаю, що цього буде достатньо. І, найімовірніше, на цьому все й закінчиться. А з-під варти вас зараз відпустять, ваш директор поручився за вас обох.

З будівлі райвідділу вони вийшли разом.

– Тань, спасибі тобі, – почав Макс... – якби не ти, то все відбувалося б по-іншому. Ти дуже мені допомогла.

– Та годі тобі, просто в мене практика велика. Я перш ніж на завод до Вікторовича потрапити, два роки була помічником адвоката Гур’янова, він мене і взяв лише тому, що сподобалося, що маємо однакове прізвище. Так, дівчинка принеси-подай, я тоді довчалася в універі і мені робота була потрібна дуже. Але потім ми спрацювалися, і я багато чому в нього навчилася, в тому числі і як з цими виродками розмовляти. Ну і знайомств багато потрібних зав’язала. А поліцейські ці... та не злякалися вони нічого, це я на них налетіла, ось вони й протупили. Їм заяву на тебе скинули, а грошей ніхто не докинув, вони і працювали на розслабоні... а тут я, та ще відео і начальство. Я їх знаю, ті ще клоуни... Насправді – це я в тебе в боргу, на все життя. Ти мені це життя подарував, нове... я тепер навіть вірю, що щастя може бути.