Читати книгу - "З ним безпечно , То Софія"

Дамір 

Я дивився, як вона заплющує очі. Як трохи посміхається, коли вітер грається її волоссям. Міла була така близька, така справжня — ніби весь світ зник, а залишилось тільки це: вода, скеля, дотик її пальців у моїй долоні. 

Ніколи не думав, що закохаюсь ось так — стрімко, до болю чесно, без шансів відступити. Вона — не просто дівчина, яка мені подобається. Вона — як вогонь у грудях, що гріє, а не палить. Як повітря після грози — свіже, живе. 

Я боявся. Не її — себе. Того, наскільки сильно вона вже в мені. Наскільки не хочу втрачати. 

— Якщо чесно, — сказав я тихо, майже не вірячи, що озвучую це, — іноді хочеться, щоб цей момент залишився назавжди. 

Вона відкрила очі й подивилась на мене.
— Назавжди? 

— Ну, принаймні... — я усміхнувся, підбираючи слова. — Принаймні довше, ніж усе, що в нас було до цього. Можливо, навіть… вічність. 

Міла схилила голову набік, її погляд став серйознішим.
— Вічність — це не про час, правда? 

— Ні, — відповів я. — Це про відчуття. Коли ти з кимось — і ніщо більше не має значення. Навіть годинник. 

Вона не відповіла. Просто притулилась лобом до мого. І в ту мить я зрозумів, що якщо навіть весь цей табір, це літо, ці хвилі зникнуть завтра — я все одно залишусь із тим, що зараз. 

І я був готовий боротись. За неї. За нас.