Читати книгу - "Ключ від чужого замка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що ж це ми, як безбожники, з горілкою за столом сидимо, а борщ увесь вихолов… — Вона миттю прибрала пляшку в шафу.
У двері постукали ще раз.
— До тебе гості, Ларисо, я піду в іншу кімнату, відпочину…
— Так-так, відпочинь, дядю Миколо. — І вона побігла відчиняти двері.
До кімнати увійшов Янюк. Він виглядав страшенно стомленим і заклопотаним.
— Ось біблію тобі приніс, ти ж бо вже давно хотіла придбати. — Він подав Ларисі зеленавий томик. Та вхопила його обома руками, поцілувала і тільки потім відкрила:
— А вашу я вам віддам, — кинулася вона до столика, та Янюк зупинив її:
— Іншим разом і віддаси, не востаннє бачимося.
— Так і гроші ж за книгу…
— Які там гроші — за святе письмо хіба можна брати? Та й ти ж мені не чужа, вважай — дарую я тобі книгу.
Лариса кинулася до Янюка, впала навколішки і почала його обнімати і цілувати:
— Дорогий ти мій, брате Петро! Що б я без тебе розбила в цьому світі…
— Підведися, Ларисо, сьогодні я до тебе з проханням прийшов.
— Просіть, хіба є що на землі, що я зробити для вас не хотіла б…
— Та ти не поспішай, справа серйозна.
Янюк перевів подих і промовив:
— Ти ж учора на похороні була, то й бачила усе… Жити нам стало важко, Ларисо, з владою ми спільної мови не знаходимо…
— Богом вас молю, брате Петре, чого від мене хочете? — Лариса так і не підвелася, стояла навколішки.
— Нема і не буде нам життя у цій країні, молитися нам не дадуть…
— То що ж робити маємо?
— Їхати звідси мусимо. Туди, де свобода для всіх віруючих, для всіх агнців божих, де утисків немає і визиску, де не атеїсти при владі…
— А як же ж…
— Покинемо гнізда наші заради віри нашої. Господь бог вимагає од нас такої жертви. Я сам денно і нощно ходитиму з поклоном до братів і сестер наших і молитиму їх з радістю полишити країну, де не буде нам добра ні од людей, ні од бога. Багато вже людей підписалося, підпишися і ти. — Янюк простяг їй віддрукований на машинці аркуш.
Лариса перечитала текст, глянула на Янюка. Той уважно подивився їй у вічі.
— Святу, богоугодну справу робимо, Ларисо. Підписуй.
Лариса черкнула раз, потім так само швидко написала адресу.
— І ще оцей лист, щоб справа жвавіше посувалася…
Жінка підписалася, і Янюк почав прощатися.
— Хай допоможе вам господь у вашому подвижництві, — сказала вона йому вслід.
Коли Лариса повернулася з сіней, у кімнаті стояв дядько Микола. Він уважно вдивлявся у вікно, розглядаючи Янюка.
— Хто це? — спитав тихо і якось насторожено.
— Петро Григорович, я ж щойно про нього розповідала, чистої душі чоловік…
— А прізвище його як?
— Янюк. А навіщо він тобі?
— Та так, просто… А Сидір з ним знайомий був?
— Ет, чи ти не слухав мене зовсім, я ж казала, що вони в лікарні познайомилися, разом у палаті лежали…
— А, так-так. Вибач, Ларисо, старий став, чогось не дочуваю, а щось забувається швидко… Та й стомився дорогою…
— Ти не ображайся, дядю Миколо, — і, наче тільки тепер вперше зрозумівши, що означає підписаний нею щойно папір, вона обняла чоловіка і прошепотіла — Може, дасть господь, скоро і я до тебе в гості приїду.
30
«Центральний архів Радянської Армії.
Просимо терміново перевірити дані про службу в лавах Радянської Армії Янюка Петра Григоровича, 1912 року народження. Копія особової справи колишнього військовослужбовця додається.
Управління КДБ УРСР
по Запорізькій області».
31
Мітчел небезпідставно вважав Янюка найбільшою удачею всього свого дотеперішнього життя. За стільки років вперше йому потрапив в сильце не дурний горобець, а птах, заради якого варто було поморочитися.
Мітчелові не давали спокою зібрані Янюком матеріали. Біс із ними, заявами на виїзд, хай пишуть, він зробить усе, що від нього вимагають у центрі. Але найголовніший скарб, який він повинен вивезти звідси, це Янюків аналіз. Адже розвідки витрачають величезні кошти для збирання по крихті того, що ласим шматком йде Мітчелові до рук.
З точки зору здорового глузду, задум Бурроу скидався на аферу, він сам розумів це, але навіть подумки називав це ризиком, який притаманний всякому серйозному бізнесу. Більше того, він був переконаний, що кожна велика справа починалася колись з великої афери. Ті, хто програвав, втрачали все і кидалися в Гудзон, але дехто вигравав, і тоді його ім'я на біржі починали вимовляти з благоговійним трепетом, схиляючись чи то перед новим грошовим мішком, чи то перед силою людини, котра вміє ризикувати.
План Бурроу полягав у тому, щоб самому продати ЦРУ записи Янюка. Без Янюка. Власноручно.
Моральний бік справи переймав його найменше: бізнес ніколи не був схожий на сентиментальну родинну вечірку. Бізнес — це велика бійка, де важить лише одне — хто кого?
У двобої Бурроу проти Янюка виграти повинен був Бурроу. На його боці ініціатива, він диктував умови поєдинку. Складність полягала тільки в одному — Мітчелу доведеться боротися і проти своїх: переправляти записи Янюка не можна було звичним шляхом — через людей з посольства Сполучених Штатів, бо вони працювали не тільки на держдеп, а й на Ленглі. І вся кореспонденція потрапить лише за однією адресою — ЦРУ, а Мітчел хотів покласти записи в сейф у банку. У свій сейф. І лише після того, як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ від чужого замка», після закриття браузера.