Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Е-е-е, — простягла я, намагаючись не коситися в бік Яна. — Та ні з ким.
— У сенсі ні з ким? — обурився Ян, обходячи мене і стаючи поряд з найманцем, що нічого не підозрював. — Гей! Вони мене не бачать, але ж це не привід!
— Ти щось хотів? — струсивши головою, я зосередилася на воїні.
— Загалом я найвища істота! — образився до глибини душі Ян. — У твоєму світі мене можна назвати янголом. А в цьому я, гадай, бог! Бог, світло тебе спали! Я – не ніхто! Невдячна!
— Та почув, що ти з кимось говориш, — насупився Рейдел, з підозрою поглянувши на мене.
— З богами розмовляю, — кинула я, намагаючись не дивитись на Яна. — Ось тільки вони щось не дуже вiдгукуються. Навіть із вогнем мені допомогти не захотіли.
Ян надув щоки й набрався, склавши руки на грудях.
— Феліція, відколи це ти в богів повiрила? — засміявся найманець, забираючи в мене хмиз. — Ходімо, а то Ісіс скоро істерику закотить. А з приводу вогню… я перегнув ціпок, не думав, що в тебе з магією все так погано.
— Я ж казала.
— Ну, якось не відразу можна звикнути, що велика Мев раптово виявилася без сил.
— Сили в тебе залишилися, — буркнув мені в спину Ян. — Прийду як знайду психолога. Тобі не завадить.
— Це вже точно, — відповіла я, відповідаючи одразу обом.
З багаттям Рейдел розібрався сам, за що я була йому дуже вдячна. А потім кивнув мені у бік спальних мішків.
— Лягайте спати. Я до півночі посторожу.
— В сенсі? — Принцеса стрепенулась. — У нас же чарівниця є. Чому б Феліції просто не поставити захисний контур, як раніше?
— Так я ж як компаньйонка тут, — відповіла я, згадавши її слова. І процитувала: — А моя магія тільки на додачу. Чи я щось плутаю?
Ісіс пропалила мене злим поглядом.
— Ми надто близько до кордону, — врятував ситуацію Рейдел. — Сплеск магії може привернути непотрібну увагу. Фел, я розбуджу тебе після опівночі.
— Угу, — без ентузіазму відповіла я і лягла, забираючись у мішок.
Або він був зачарований, або просто добре зроблений. Але холоду ні від землі, ні від вітру не відчувалося. Я прикрила очі з повною впевненістю, що зараз зможу заснути і відпочити.
Але спочатку п'ять хвилин просто пролежала, потім десять, потім ще більше.
Поверталася, намагаючись знайти зручніше, але в результаті просто розплющила очі. Ісіс спала як ні в чому не бувало. Ніби принцесі було не звикати ночувати просто неба. До слова про небо…
Я обернулася на спину і посміхнулася.
Стільки зірок. Таких яскравих, блискучих, що складаються у незнайомі сузір'я. Небо таке чисте, як буває лише у горах. Або далеко-далеко за містом.
Чомусь стало сумно.
Я повільно сіла і наткнулася поглядом на Рейдела, що сидів біля багаття. Він теж дивився нагору, а потім повільно обернувся і зустрівся зі мною поглядом.
— Не спиться?
— Безсоння.
Він спитав, а я відповіла одночасно. На губах воїна промайнула посмішка.
— Тобі варто відпочити. Щоби заступити на вахту до терміну.
— Може, краще зараз ти поспиш? — Запропонувала я, вибираючись з мішка.
Тихо встала, намагаючись не розбудити принцесу. Навряд чи вона буде рада пробудженню серед ночі від мого голосу.
— Я все одно заснути не зможу.
— Впевнена? — Рейдел підвівся.
— Угу. Мабуть, вдень відіспалася нормально.
Він не переконував мене. Швидко зайняв місце в мішку і незабаром засоп. Так швидко заснув! Вмерти! Ох уже ці військові люди. За три секунди відрубуються, за п'ять одягаються.
Я сіла біля вогнища і підсунула сумки. Якщо з'явився час, його можна витратити з користю.
— Кажеш, магія в мене залишилася, Яне? — одними губами прошепотіла я, витягаючи блокнот Феліції в коричневій обкладинці. — Якби вона ще працювала так, як я хочу… Ціни б цієї магії не було.
Я покрутила книгу в руках і закусила губу. Я ж не хотіла все це вникати. Ото взагалі не хотіла. Феліцію вчив якийсь там маг. А мені що, самій осягати найскладнішу науку, до якої я навіть фіг знає з якого боку підходити?!
Жерсть!
Гаразд, видих, я просто почитаю. Магія в цьому світі потрібна, хоч би як складно це було визнавати. А я все ж таки в тілі чарівниці опинилася, хоч би як це крипово звучало.
Я відкрила книгу і закусила губу, намагаючись вникнути у сенс.
На мій жах, жодних вступів чи пояснень не було. На першій сторінці красувалося заклинання переміщення предметів без дотику.
Начебто не підручник, а чітке керівництво. Може сама Феліція і писала його? Якщо так, то їй точно не вистачило посидючості, щоби дати більше роз'яснень.
Сенсу лізти далі першої сторінки просто не було. На кожному аркуші починалося нове заклинання, не пов'язане з попередніми. Нові замальовки, нові слова, якісь страшні математичні формули.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва», після закриття браузера.