Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

Стоячи перед дзеркалом і накладаючи на себе чари, Каліста формувала новий образ, який збиралася використовувати, щоб знайти ідеальних хостів. Спочатку вона хотіла пройтися по темних закутках порту і підібрати кілька хлопчиків, але молоді злодюжки для справи, що розвивається, не найкраща ідея. Вчити алорінських чоловіків схилятися перед жінками – здавалося взагалі справою марною. Їй потрібні були симпатичні хлопці, які вміли угоджати знатним леді та зваблювати, а головне, бути безмежно вдячними і не бажати йти з такого роду роботи. І чому на думку спадали тільки борделі? Але, відьма знала точно, у аристократів будь-якого суспільства збоченців повно, а в громадських будинках є товар на будь-якого покупця. Саме цей товар Каліста мала намір отримати в повне та безстрокове користування. На жаль, стільки грошей, скільки запросять власники борделю навіть за одного чоловіка, відьма поки що не мала. Тож доводилося імпровізувати та йти самій. Вірний Ворон чомусь досі не повернувся, що наводило на неприємні думки і змушувало постійно нервувати. Звикла Каліста до злого буркотливого пернатого, прив'язалася. А своє відьма втрачати не любила.

Вночі до елітного борделя міста, постукуючи тростиною, підійшов чоловік середніх років у дорогому костюмі та капелюсі за останнім писком моди. Зустріли його більш ніж привітно. І місце за столом запропонували і компанію. Жінка, яка перелічувала всілякі задоволення та послуги, які заклад міг би надати, була мила та послужлива, стріляла очима та посміхалася, та й виглядала розкішно, зі смаком. Та тільки прикраси були дешеві, та й господарка не розшаркуватиметься перед невідомим гостем.

- Поклич милочка свою пані, будь добра, - усміхнувся чоловік, махнувши рукою, у наказовому жесті.

- Прошу пробачити мені, але я і є…

- Ти дурниці більше не говори, а зроби, як прошу. Не хотілося б вас розоряти першого ж вечора, - насупився гість, блиснувши очима.

Жінка підібралася і, піджавши губи, пішла, щоб через десять хвилин поспішати за жінкою, яка безперечно була тут головною. Це відчувалося в усьому: у її впевненій ході, горделиво піднятому підборідді та гострому погляду. Висока струнка жінка у віці, доглянута, в дорогому вбранні і реальних коштовностях, опустилася в крісло навпроти.

- Ласкаво просимо до нашого скромного закладу, містере...

- Не такого вже й скромного, - усміхнувся чоловік, ігноруючи пролунавше запитання і окинувши поглядом багату обстановку. Напевно, тут бували тільки вершки суспільства.

- Чим ми можемо бути вам корисні?

На це гість розреготався.

- Костюм пошити треба і взуття. Ні, ну правда ж, чим ще ви можете мені бути корисними?

- Які саме дівчата вас цікавлять? - піджавши губи, насупилася жінка.

- Чому ви вирішили, що мене цікавлять жінки? – піднявши брову, фиркнув гість у відповідь.

- Вибачте пане, але чоловіки у нашому закладі не працюють. Це елітний будинок насолод.

- Що ж, я люблю молодше... - підморгнувши, простяг у відповідь.

- Прошу пробачити, але такі послуги заборонені, нічим не можу допомогти, - обірвала господиня борделя, схопившись з крісла. - Всього найкращого.

- Я доплачу.

- Вибачте містере, але вам тут не раді, - клацнула пальцем жінка і поруч з'явилися двоє охоронців. - Проведіть гостя до виходу…

Змінивши вигляд в одному з темних провулків, Каліста хоч і не зітхнула з полегшенням, але залишилася задоволена. Тому що те, що відбувалося у борделі, їй припало до душі: дівчатка не були заморені, дітей тут явно не мучили, навіть чоловіків не приваблювали. Цілком цивілізовано і з певною часткою турботи. Кіготь явно добре контролював місто і не допускав зайвих знущань.

Відьма посміхнулася і вирушила далі. З досвіду прожитих років, вона знала напевно, навіть у найкращих, на перший погляд, людях, можуть бути тонни бруду. Просто треба пошукати. От і зараз її не залишали думки, що десь тут є місце, де правил ніхто не дотримується. Ну не вірила Каліста в чистоту душ усього суспільства в жодному із світів.

Борделів у місті було три, про це услужливо повідомив Кузя. І якщо два відвіданих нею виявилися відносно пристойними закладами, то в останньому відьма могла надовго зупинитися. Така специфіка її сили – відчувати здалеку всю гидоту людської натури. Саме так тут і пахло: кров'ю, болем, ненавистю та жорстокістю… Хоча, точніше сказати, тхнуло, - так багато мук зазнали люди на цій ділянці землі, що навіть загальний магічний фон змінився. А ось це вже справді було погано, бо в такому місці могли знайти притулок сутності та істоти, далеко не милі. Нечисть, вона така, їй теж треба харчуватися.

Не ставши ризикувати, відьма зупинилася перед триповерховим будинком і випустила силу, промацуючи територію та людей, які перебували тут. І не особливо здивувалася, виявивши кілька одержимих нечистю людей, та ще й злісні невпокійні душі. Але ще більше вразилася тому, що діялося у підвалах борделю. Чоловіки, жінки, закуті в ланцюгах, напівживі зі знівеченими тілами, і кілька дітей.

Стиснувши зуби від злості і болю, Каліста майже зігнулася в спробі втримати темряву, що рвалася назовні. Хоч і сильна була відьма, тільки не повністю відновилася після проведеного з горгульєю ритуалу, та й одержимі можуть розбігтися. А їх упускати не можна. Саме тому, покликавши Кузю, Каліста попросила перенести її в лігво Кігтя, тому що була впевнена - чоловік про беззаконня, що діялося тут, не знає і напевно не схвалить. А допомога їй зараз дійсно необхідна. Тому, глибоко вдихнувши, клацнула пальцями, змінюючи зовнішність та одяг. І, підхопивши на руки муркотливого домовика, почухала за вушком.

Кіготь якраз вивчав документи, обговорюючи з Фростом можливі прибутки, коли прямо посеред кімнати, нізвідки, з'явилася вона... Жінка в білому плащі з капюшоном, палицею і дивною істотою на руках, що зникла через кілька секунд.

- Вітаю Кіготь, вибач, що без запрошення, та тільки справа не чекає, - тихо промовила жінка, знімаючи плащ і посміхаючись.