Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Після душу одягаю нічну сорочку і розпускаю волосся. Проводжу пальцями по спутаним пасмам, розчісуючи  їх. Вимикаю світло в кімнаті, нахиляйся над тумбою біля ліжка, вмикаю нічник.

Раптово двері в мою кімнату повільно відчиняються. На порозі Алекс.

- Ти чого сюди прийшов? – дивуюся я.

Хлопець заходить в кімнату і прикриває двері. Із одягу на ньому лише піжамні штани. Поглядом проводжу по його оголеному торсі. Я напружено ковтаю. Підтягнуте тіло хлопця в напівтемряві змушує мене зніяковіти.

- До тебе.

Алекс повільно наближається до мене, як кіт до загнаної миші. Я відступаю на крок назад і ще на один.

- Ти мене лякаєш.

- Чому? – хлопець нахиляє голову у бік, хитро жмурячи очі.

- Твій погляд мене лякає.

- Який в мене погляд?

- Хижий, - тихенько відповідаю я, відступаючи подалі  від нього.

Ще один крок і от я стикаюся спиною зі стіною. Алекс наближається до мене, витягую руки вперед, намагаючись зупинити його.

- Що ти робиш?

- Ми не закінчили вечір, - мою долоню хлопець притискає до свого теплого живота.

Рукою хлопець проводить по моїй щоці, торкаючись кінчиками пальців губ.

- Вийди, будь ласка, - прошу я хлопця, цілком зніяковівши.

Хлопець закривається обличчям у вигин моєї шиї, бурмочучи щось не розбірливо.

Від дотику його гарячих губ до шкіри по тілу наче пробігає струмінь. Намагаюся відштовхнути хлопця, але він лиш міцніше притискає мене до себе. І от я впритул притиснута до нього, шкірою відчуваю його гулке серцебиття. Однією долонею хлопець погладжує мою шию, а друга прямує по моїй нозі вверх, задираючи сорочку.

- Зупинись. Що ти робиш?- видавлюю з себе крізь гуркіт власного серця.

Губи Алекса торкаються моїх, поцілунок п‘янкий, я майже одразу відповідаю на нього. Хлопець злегка прикушує мою нижню губи, відтягуючи її, з мене виривається задоволений стогін. Сильні руки підіймають мене, я ногами охоплюю його талію, втискаючись в нього ще сильніше. Долоні, що були на його плечах, тепер путають волосся хлопця.

Алекс розриває поцілунок, важко дихаючи. Опускає губи на мою шию, покриває її дрібними поцілунками.

- Ти така гарна.

Від губ Алекса по шкірі йдуть сироти, я вигинаю спину, закидаю голову назад, відкриваючи для нього шкіру і нетерпляче притискаючи до нього.

- Алекс, - прошу я.

- Тихіше, ластівко. Твої звуки такі звабливі.

Хлопець знову цілує мене. І цей поцілунок остаточно викидає всі думки з моєї голови. Буря – це саме те, що відбувається зараз між нами. Рука Алекса погладжує мою талію і прямує верх до грудей, злегка чіпляючи кінчиками пальців.

- Люба, я так тебе хочу.

- Не зупиняйся, - майже молю хлопця.

- Ліві, Ліві, я тебе звісно люблю, але досить притискатися і човгатися по мені.

Стоп. Жіночий голос. Наталі. Що вона тут робить? Розкриваю очі, очікуючи зустрітися поглядом з Алексом, але навпроти моїх -  сині очі Наталі.

Я в ліжку з Наталі, майже вилізла на подругу.

- Вибач, вибач. Мені наснився страшний сон, - різко сідаю на ліжку.

- Про що сон? – глузливо блискаючи очима, дівчина лягла на бік, підпираючи голову рукою.

- Навіть не питай. Я той жах не хочу згадувати. І не можна розповідати погані сни.

- Чого тоді стогнала?

- Від страху, - брешу я.

Відчуваю як мої щоки рожевіють, зістрибую з ліжка і йду у ванну кімнату.

- Я перша в душ.

В душі відкриваю воду прохолодніше. Що це було?

Мені ніколи не снилися такі сни. Ще й з Алексом. Це все через вчорашнє прикидання. Саме так. Тільки через це, я не звикла до таких відносин з хлопцем. І мій мозок зіграв зі мною в страшний жарт.

З ванної виходжу з посмішкою.

- Наталі, скільки можна лежати у ліжку. Швиденько в душ і спустимося снідати. Може ще встигнемо до від’їзду Алекса.

- Алекса? – дивується подруга. – А куди він їде?

- Я мала на увазі Макса. Він їде на тренування. До речі, як ви доїхали назад?

- Швидко. Чого не скажеш про тебе. Де ви пропали з Алексом? Чи вам потрібен був час усамітнитися?

- Я попросила Алекса відвезти мене на те місце у лісі. Ти бачила, я працюю над картиною, - тараторю і долонею показую на незавершений пейзаж.

- Просто подивитися на галявину?

- Саме так.

- І більше нічого? Обійми, поцілунки?

- Ні. Наталі, - різко відповідаю я.

У відповідь подруга неоднозначно хмикає.

- А що у вас з Максом?