Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Нічого.

- Ви виглядали як пара учора.

- Тільки виглядали, ми доїхали додому, вирішили зачекати тебе,  випили кави, побажали один одному добрих снів і розійшлися. Тебе довго не було.

- Про що говорили?

- Про усе на світі. Про вечірку, про школу, про коледж, про тебе і Алекса.

- Що?

- Макс не проти вашої пари. Він мені про це натякнув. Але не думаю, що варто сильно обжиматися при ньому.

- Що ти верзеш? Яких нас?

- Ліві, я просто кажу, що твій брат не буде проти вашої пари. От і все. Ні до чого тебе не примушую.

Я важко зітхаю.

- Довго ви сиділи з Максом?

- Годину, може дві. За розмовою час швидко пробіг, але я дуже втомилися і захотіла спати.

- І що зовсім ніяких натяків на романтику між тобою і моїм братом.

- Ніяких. Але нам приємно розмовляти один з одним просто як  друзям.

Наталі закриває двері ванної кімнати. Швидко одягаюся, штани і малинова футболка, волосся збираю у пучок, випускаючи спереду декілька хвилястих пасма.

Наталі, виходячи з душу, одягає свій спортивний костюм. Мені здається, що це тепер її улюблений одяг.

Спускаємося в їдальню. Марта накриває стіл.

-  Хлопчики, сідайте швидше, бо охолоне сніданок. Де ж там наші дівчата? – клопочеться на кухні жінка.

-  Доброго ранку, Марто. Що це так смачно пахне?

- Люба, моя фірмова яєчня з тостами. Кава або чай?

- Кава, я сама візьму. Відпочинь, - стискаю руку жінки.

Забираю кавник зі стійки і сідаю на своє місце. Наливаю каву Наталі і собі. Відчуваю погляд на собі. Піднімаю очі і натикаюся на очі Алекса. Моя рука здригається і я проливаю каву на стіл. Хапаю серветки аби усунути цю неприємність.

- Сестричка ще не прокинулася, - сміється Макс.

- Дуже погано спала. Їй якісь жахіття снилися, - уточнює Наталі.

- Жахіття, - щиро дивується Алекс. – Ластівко, що снилося?

- Монстр ледь мене не зжер.

Впевнено відповідаю я і зустрічаюся поглядом з подругою.

І непрошені картинки сну постають перед очима. Алекс в одних штанах, його руки, губи, дотики, поцілунки.

Проганяю це наслання. Наталі кашляє і всміхається мені, даючи зрозуміти, що вона здогадується, що це був далеко не страшний сон. Я червонію. Мої щоки зараз яскравіші за мою малинову футболку. Ковтаю каву і нарізаю омлет, намагаючись заспокоїтися.

- А ви чого тут? Хіба не у вас зранку тренування?

- Відмінили. Після вечірки не всі можуть прийти.

- А точніше ніхто, окрім нас, - доповнює Алекс.

- Так, тому ми потренуємося вдвох на дворі. Якщо хочете можете скласти нам компанію.

- Я не вмію грати у баскетбол, - сумно відповідає Наталі.

- Саме час вчитися, - всміхається Макс.

- Пішли, Ліві, - просить Наталі.

- Я краще книгу дочитаю.

- Можеш взяти книгу і просто посидіти поруч. Може таки захочеш зіграти, ластівко, - пропонує Алекс.

- Давай, подруго. Що нам ще робити?

- Добре, але грати я не буду.

Підіймаюся до себе і беру книгу. Нащо Алекс сьогодні прийшов? Мені максимально ніяково знаходитися біля нього. Ще й цей сон.

Виходжу на задній двір і сідаю на вуличне крісло.

- Наталі, ми з Алексом трохи пограємо, а потім я весь твій.

- Добре, - відповідає подруга і майже підстрибуючи біжить до мене.

- Чого ти така хмура сьогодні?

- Я не хмура просто читаю книгу.

- Ти з самого ранку не перекинулася з Алексом і парою слів.

- Я привіталася

- Доброго ранку, Марто, - спеціально виділяючи голосом ім’я жінки промовляє Наталі. – Це навіть не привітання з усіма.

- Наталі, що ти хочеш? Я пізно лягла, рано встала, ще й погано спала.

- А причина поганого сну, ну так чисто випадково, не грає зараз з твоїм братом?

- Мені ці розмови набридли.

Розгортаю книгу, але не починаю читати. Наталі біля мене замерла. Повертаю голову до неї, дівчина не кліпаючи дивиться вперед.

Прямую за її поглядом. Макс зняв футболку і веде м’яч. Стиха сміюся собі під ніс. Але тут мій погляд потрапляє на Алекса, який теж без футболки. Він відбирає м’яч у Макса і, обводячи його, прямує до кільця. Хлопець підстрибує і кидає м’яч. М’язи на його руках напружуються, м’язи на спині перекочуються. Він майже такий як і в моєму сні. Сильне тіло, яке тримало мене в своїх обіймах, його довгі пальці, які зараз тримають м’яч, пестили моє тіло. В горлі пересихає. Нахиляйся до книги, але поглядом все ще слідкую за Алексом. Макс щось каже другу, але до мене не доходить сенс слів. Оглядаю Алекса, повільно підіймаючи погляд з його широких грудей до шиї, далі на обличчя і на очі, які дивляться на мене. Різко відводжу погляд і всім своїм видом показую, що читаю книгу.