Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Чую кроки, які наближаються до мене.

От чорт. Це точно він..

- Ластівко, я знав, що ти талановита в усьому, але щоб настільки. – в голосі Алекса чути сміх.

- Про що ти? – роздратовано питаю я.

- Цікава книга?

- Так.

- Про що вона?

- Про убивства.

- Як цікаво? Настільки захоплююча книга, що ти не бачила ні хвилини нашого тренування?

Підіймаю очі на Алекса і змірюю його убивчим поглядом.

- Саме так. Набагато цікавіше, ніж як ви там бігаєте за м’ячем.

Алекс повільно нахиляється до мене, опускаючи руки на підлокітники мого крісла.

- Впевнений,  якщо читати догори дригом, то і сюжет стає заплутанішим.

- Що?

Спочатку не розумію, про що він говоре, але потім до мене доходить сенс. Весь цей час я тримала книгу догори ногами. Дивлюся через плече на подругу з братом. Вони, про щось перешіптуючись, дивляться на нас і посміхаються.

- Я задумалася про своє. І не було на що дивитися. Я зіграла би краще. Ти був занадто повільний.

- Так ти все-таки дивилася, - удавано дивується хлопець і шепоче мені на вухо. – Брехуха. Сподобалося те, що бачила?

- Зовсім ні, - ніяковію я.

- Ходімо зіграємо, доведи, що можеш краще за мене.

- Немає бажання. Я і тут зручно сиджу.

- Добре. Тоді я посиджу з тобою поки Макс вчить Наталі.

Алекс переносить ще одне крісло і ставить впритул до мого. Плюхається в нього і нахиляється до мене.

- Що в них? – тихо запитує хлопець.

- Макс і Нат?

- Так.

- Наталі каже, що нічого. Але такої поведінки в брата я ще не бачила.

- Так. Він ніколи не вчив дівчат грати, навіть тих кого дуже хотів затягти у ліжко. Це занадто інтимно для нього.

- Не потрібні були такі подробиці, як Макс знаходить собі дівчат, - морщу ніс.

- Що снилося ?

- Нічого, - різко відповідаю.

- Ти ж казала жахіття.

- Тобто, так. Жахіття. Не хочу навіть згадувати.

- Тоді чого ти так червонієш? – на вухо мені шепоче хлопець.

- Ти занадто близько, - намагаюся відсісти від хлопця, але він обіймає мене за плечі і утримує на місці. – Мені жарко.

Опускаю погляд на його голий живіт.

- Одягни футболку, холодно дивитися, - нервово прошу я.

- Тобі ж було жарко?

- Так.

- А дивитися на мене холодно? Щось тут не правильно, - хлопець від душі забавляється.

Алекс великим пальцем виводить круги на моїй шиї.

- Я йду грати, - різко вискакую з крісла, книга падає на підлогу.

Звук привертає увагу Макса і Наталі.

- Що у вас сталося? – гукає брат.

- Я захотіла грати. – підбігаю до брата.

- Давайте зіграємо два на два? Алекс, ти з нами?

- Так. Ти з Нат, я з Ліві.

- Чудово. Правила ви знаєте. Граємо до 15 очок.

М’яч потрапляє до Наталі, вона невпевнено обходить Алекса і передає м’яч Максу. Біля кільця я відбираю в нього і передаю Алексу. Алекс забиває трьохочковий. М’яч потрапляє до мене, я підкидаю його в сторону кільця, але Наталі відбирає, передає Максу і він забиває гол.

-  Братику, час тебе посунути. Капітан, програв, - віддаю  йому м’яча.

- Молодець, ластівко, - ми з Алексом даємо один одному п’ять. – З нас вийшла хороша команда.

Я тепло всміхаюся хлопцю, він простягає мені пляшку з водою і приобнімає однією рукою.

- Ходімо в дім, нам всім треба перевдягнутися.

- Так. І швидко. Через годину прилітає літак із сонячної Італії.

- Точно, - плескаю себе по лобі. – Я геть забула про Романа.

- Що? Ти не казала, що твій друг прилітає, - дивується Алекс.

- Звісно не казала, я сама про це забула. Загралася з вами. Що ж з мене за друг такий. Швидко збираємося.

- Я поїду вже. Зустрінемося пізніше. - хлопець відходить від мене, підіймаючи свою куртку з крісла.

- Поїхали з нами. Роман буде радий тебе бачити, - прошу хлопця.

- Ластівко, - протестує хлопець.

- Будь ласка, - беру хлопця за руку, заглядаючи в очі. – Побудь ще з нами, Роман обіцяв привезти червоні апельсини з бабусиного саду. Поїхали.

Бачу як Алекс внутрішньо бореться із собою.

- Добре.