Читати книгу - "В обмін на кохання, Солен Ніра"

Її губи стиснулись у вузьку лінію. Вона підійшла ближче й повільно, з тим холодним спокоєм, якого бояться навіть тигри в джунглях, подивилась то на мене, то на справжню Селесту.

— Скажіть мені… котра з вас хоче заміж за мого сина?

— Я! — сказали ми обидві.

Потім глянули одна на одну. Потім одночасно:

— Жартую.

Тиша.

Белла сіла прямо на підлогу.

— Ага, — пробурмотіла. — Я завжди мріяла жити в романі. Але чомусь думала, що там буде більше шампанського і менше клонів.

У цей момент у вітальню зайшов Лукос. Побачив сцену.

І зупинився.

— Я… щось пропустив? — повільно запитав він, оглядаючи всіх присутніх, з особливо довгим поглядом на другу Селесту.

— Це не те, що ти думаєш, — почала я.

— Це саме те, що ти думаєш, — додала справжня Селеста.

— А я думаю, що це мій кінець, — сказала Белла з підлоги.

Лукос зітхнув і прикрив очі рукою.

— Добре. Хтось, будь ласка, пояснить мені, чому в моєму домі дві Селести, одна з яких, до речі, мала б зараз готуватись до примірки фати?

— Все просто, — почала я. — Це…

Але мене перебив новий голос. Грізний. Впевнений. З нотками італійського сонця і роздратування:

— Це — скандал!

У дверях стояв сам лорд Монро — батько справжньої Селести. У костюмі з трохи перекошеною краваткою та з поглядом, який міг підпалити штори.

— Доню, ми їдемо додому! — гримнув він. — Це ганьба! Це фальсифікація! Це… це шоу-бізнес!

— Це була тимчасова афера, тату, — спокійно сказала справжня Селеста, спускаючись до нього.

— Тимчасова?! — він закотив очі. — Ти віддала свою особу комусь, хто не вміє навіть стояти, як Монро!

Я тихо вирівняла поставу.

— І вміє жартувати, як Монро, — додала я. — А ще… я справді люблю вашого майбутнього зятя.

Знову — тиша.

Лукос перевів на мене погляд. Теплий. Уважний.

Леді Естель виглядала так, ніби зараз змусить шпалери облізти від злості. Белла на підлозі почала шукати щось у Google. Напевно, “що робити, коли в твоєму домі два обличчя одне на всіх”.

А я… я стояла серед цього хаосу і вперше відчувала — це моя історія. Навіть якщо вона трохи божевільна.
— Я сказав, ми їдемо! — повторив лорд Монро, розмахуючи рукою, ніби збирався телепортувати дочку додому силою думки.

— А я сказала — ще ні! — відповіла справжня Селеста, впираючись підборами в підлогу, наче вросла.

— Та це ж фарс! Нас виставили дурнями! Це цирк на дроті! Це…

— …понеділок, — тихо додала Белла з підлоги. — Це просто понеділок…

Леді Естель обійшла їх обох, зупинилась переді мною й майже прошипіла:

— Ти думала, ти зможеш обдурити всіх? Мене?

— Ну, я ж обдурила… всіх, — невпевнено відповіла я. — Але не вас.

— Це тобі не додає балів.

— Я не для балів. Я… я закохалась, розумієте?

— У сина? Чи в ідею чужого життя? — леді Естель підняла брову.

Справжня Селеста крутнулась на підборах.

— Можна подумати, мені дуже хотілось у це весілля! Ви всі вирішили за мене!

— Ти мала шанс сказати “ні”, — рикнув батько.

— Я і сказала! Я просто зробила це в стилі Netflix — через заміну особистості!

— Ну все, я викликаю юриста!

— А я психотерапевта! — Белла піднялась з підлоги.

Усі заговорили водночас. Лорд Монро дзвонив комусь, погрожуючи «розтрощити цей театр». Леді Естель намагалася зрозуміти, чия саме помилка була фатальною. Белла металась з телефоном, ніби гуглила “як анулювати весілля, не втративши розум”. Лукос мовчав. Дивився на мене. Просто дивився.

І тоді — клац.

Він підняв руки. Голос спокійний, рівний:

— Годі.

Тиша накрила дім, як важкий плед.

— Годі, — повторив Лукос. — Я… не знаю, хто тут ким прикидається, хто на кого вчився і хто кого підставив. Але я знаю одне: ми — дорослі люди. І якщо нам треба щось вирішити, це має бути не під акомпанемент істерики, а… — він озирнувся навколо, — під каву.

— Під каву? — перепитала леді Естель, наче він запропонував випити з ведмедем.

— Так. Усі на вулицю. До парку. Біля дому. Хто не прийде — той автоматично визнає свою поразку й бере на себе приготування весільного торта.

— Я з вами, — одразу сказала Белла. — Я взагалі згодна на все, тільки не торт.

Лорд Монро хмикнув:

— Я не п’ю каву.

— Буде чай. Або… отой ром із бару дідуся. — Лукос кинув на мене швидкий усміх.

Я знизала плечима:

— А можна просто воду? Бо я, здається, більше не витримаю кофеїну цієї драми.

І ми вийшли.

Так, у повному складі. Я, справжня Селеста, Белла, Лукос, леді Естель і сам грізний лорд Монро.

На вулиці було сонячно, по-весняному тепло, і якось дивно — тихо. Ми сіли на лавки, хтось навіть узяв плед. Белла принесла термос, Селеста — печиво. Справжнє, не оту мою «тарталетку з відчаю».

— То що тепер? — запитала справжня Селеста, обережно сьорбаючи каву.

Я глянула на Лукоса. Він на мене.

— Тепер — чесно, — відповіла я. — Без брехні. Без схем. Без клонів.

— Добре, — сказала леді Естель. — Але якщо хтось із вас знову спробує когось підмінити…

— Я особисто напишу на вас роман, — сказала Белла. — І він буде не компліментарний.

Ми всі розсміялися.

Так, це була катастрофа.

Так, буде скандал у пресі.

Так, ніхто не знав, чи відбудеться весілля.

Але зараз ми пили каву.

І, можливо, з цього починалось щось справжнє.

Ну що,  любі читачі, як вам такий поворот сюжету? Писала цю главу саме після "родинних зборів" а ви, впевнена, й самі знаєте, який це хаос :) 

Мені буде дуже приємно, якщо ви підтримаєте мене коментарем (відгуком) та підпискою. Для мене, як для автора початківця, це дуже важливо. 

Якщо ви досі не зареєстровані на сайті, не зволікайте! Читати книгу і не губити ті, що вже сподобались, набагато легше, якщо ви зареєстровані.